Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

9

Це трапилось якраз після візиту поліціянта... Пізнього пообіддя. Лежачи у ліжку, я почувався краще — точніше, суттєво краще порівняно з першим поліпшенням. Лежав собі й міркував про ризики, пов'язані з життям в Амбері. Нас із братом нейтралізували за допомогою улюбленої родинної зброї. Мені стало цікаво, кому ж дісталося більше. Певно, все ж таки йому. Брандові могли зачепити нирки, а він і так був не в найкращому стані.

Я двічі пройшовся кімнатою туди-сюди, доки приїхав Біллів клерк з паперами на підпис. Мені необхідно було знати межі своїх можливостей. Вони є завжди. Попри те, що я одужував у декілька разів швидше, ніж мешканці цієї Тіні, усе одно відчував, що зможу стояти, ходити і нормально поводитися лише через півтора дня, а може, й за всі два. Першого разу, коли спробував пройтися, було боляче та млосно. Другого разу вже не так млосно. Що ж, і це результат. Тож лежав і почувався значно краще.

Десятки разів я тасував Козирі, розкладав особисті пасьянси й читав двозначні натяки на знайомих обличчях. І щоразу стримувався, тамуючи бажання зв'язатися з Рендомом, розповісти йому, що трапилося, та розпитати про новини. «Пізніше», — казав я собі. Кожна додаткова година, яку вони сплять, — це ще дві з половиною години для тебе. Кожні дві з половиною години для тебе тут домірні семи чи восьми годинам для простого смертного. Чекай. Думай. Відновлюйся.

Але після вечері, коли небо знову почало темніти, мене випередили. Я вже встиг розповісти молодому охайному членові Державного Патруля все, що збирався йому розповісти. Гадки не маю, повірив він мені чи ні, але поводився хлопець ввічливо і надовго не затримався. Насправді все почалося за кілька секунд після того, як він вийшов.

Ось і лежав я, набирався сил та чекав, що до мене заскочить лікар Бейлі — перевірити мій стан. Я лежав і обдумував усе, що мені розповів Білл, і намагався припасувати цю інформацію до фактів, які вже знав чи підозрював про їх наявність...

Контакт! Мене випередили. Хтось в Амбері — рання пташка.

— Корвіне! — кричав знервований Рендом.

— Корвіне! Прокидайся! Відчини двері! Бранд отямився, кличе тебе.

— Ти стукав у двері, щоб розбудити мене?

— Звісно!

— Ти зараз сам?

— Так.

— Гаразд. Я не всередині. Ти знайшов мене у Тіні.

— Не розумію.

— Я теж. Мене поранено, але жити буду. Потім оповім тобі все. Розкажи про Бранда.

— Він недавно прокинувся. Сказав Джерарду, що хоче поговорити з тобою просто зараз. Джерард викликав слугу та відрядив його по тебе. Коли слуга не зміг тебе розбудити, то прийшов до мене. Я щойно відправив його назад до Джерарда, сказавши, що скоро приведу тебе.

— Зрозуміло, — я повільно потягнувся і сів. — Зайди кудись, де тебе ніхто не бачитиме, і я прийду. Але потрібен плащ чи інше вбрання. Мені трохи бракує одягу.

— Певно, буде найкраще, якщо я повернуся до своїх покоїв.

— Гаразд. Уперед.

— Через хвилинку.

І запала тиша.

Повільно поворушивши ногами, я сів на край ліжка. Зібрав Козирі й поклав їх у футляр. Відчув, що важливо приховати рану в Амбері. Навіть у спокійні часи не варто розголошувати власну вразливість.

Глибоко вдихнувши, я підвівся, тримаючись за ліжко. Зусилля, витрачені на тренування, виправдали себе. Я ще раз спокійно вдихнув і розслабив хватку. Не так уже й погано, якщо рухатися повільно і не перевантажуватися більше, ніж це необхідно для підтримання нормального вигляду... Можливо, мені навіть вдасться не привернути уваги, доки я справді одужаю.

Саме тоді я почув кроки, і в дверному прорізі постала усміхнена медсестричка — тендітна, струнка. Від сніжинки вона відрізнялася лише тим, що була як дві краплі води схожа на своїх колег.

— Повертайтеся в ліжко, містере Корі! Вам не можна вставати.

— Мадам, — відказав я їй. — Абсолютно необхідно, щоб я підвівся. Мені потрібно йти.

— Ви могли б подзвонити, щоб вам принесли судно, — сказала вона, заходячи в кімнату.

Я втомлено кивнув, коли Рендом знову спробував зв'язатися зі мною. Мені стало цікаво, як вона доповідатиме про це — і чи згадає про мій залишковий призматичний образ, коли зникну в Козирі. Ще один штрих до легендарного шлейфу, який залишаю по собі.

— Любонько, подумайте про це інакше, — сказав я. — Увесь цей час наші стосунки були суто фізіологічними. Будуть й інші... багато інших. Adieu[72]!

Я вклонився і надіслав їй поцілунок рукою, а тоді ступив в Амбер, залишивши її чіплятися за веселки. І тут я похитнувся, відчувши, як Рендом схопив мене за плече.

— Корвіне! Якого біса...

— Якщо кров, то є плата — я щойно розжився воєнно-морським флотом[73], — сказав я. — Дай мені щось одягнути.

Він накинув мені на плечі довгий важкий плащ, і я незграбно застібнув його на шиї.

— Усе гаразд, — сказав я. — Веди мене до нього.

Рендом вивів мене за двері, у коридор. Доки ми йшли, я обперся об нього.

— Наскільки все погано? — запитав Рендом.

— Ніж, — відповів я, поклавши руку на місце поранення. — Минулої ночі хтось напав на мене в кімнаті.

— Хто?

— Гадаю, це точно не ти, бо ми тільки-но розлучилися, — сказав я. — І не Джерард, який сидів у бібліотеці з Брандом. Відніми вас трьох і починай вгадувати. Це найкращий...

— Джуліан, — упевнено заявив Рендом.

— Проти нього свідчить багато що, — сказав я. — Минулої ночі Фіона якраз говорила про його підступи, та й не секрет, що він не належить до моїх улюбленців.

— Корвіне, він зник. Утік посеред ночі. Слуга, який прийшов по мене, повідомив, що Джуліан поїхав. Що ти про все це думаєш?

Ми дійшли до сходів. Тримаючись рукою за Рендома, я трішки відпочив.

— Не знаю, — відповів йому. — Іноді невідомо, що гірше: сумніватись у всіх чи довіряти кожному. Але мені здається: якби Джуліан вважав, що позбувся мене, то справляв би значно краще враження, залишившись тут і вдаючи, ніби здивований новиною, а не накивав п'ятами. Ось що видається підозрілим. Я схильний думати, що він дременув, бо боявся того, що скаже Бранд, коли отямиться.

— Але ж ти вижив, Корвіне. Утік від злочинця, хоч би ким він був, тож отой чоловік не може бути певним, що порішив