Читати книгу - "Тепер твоя. Книга перша, Єва Басіста"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
***
Діана підфарбовує губи кривавою помадою, яка виблискує мерехтливими рубінами та робить цю частину тіла ще більшою та водночас спокусливішою. Хоча вони без неї у дівчини красиві та притягують увагу сильної частини людства.
Подруга робить ще декілька мазків, немов бажає, щоб вони сильніше "рвали" очі. Хоче витиснути із помади все, що тільки можна. Це їй вдається, бо коли обертається до мене, то навіть гріх не сказати, що вигляд у неї не просто чудовий, а неймовірний. Діана уміє підкреслити свою зовнішність.
- Якась ти сумна? - звертається, ховаючи до чорної маленької сумочки помаду, яка красується у золотистому корпусі. - Невже захід такий сумний?
- Та ні, - махаю головою та обертаюся до дзеркала. Я, на відміно від подруги, можна сказати, що фактично ненафарбована. Тільки злегка підведені брови та очі, а волосся хвилями лежить на плечах.
- Ой, та не говори неправду. Я знаю, що вся ця пурга нудна. Краще б в клуб сходили, але я ж обіцяла батьку, що не проігнорую його виставку картин… Хоча я не розумію, чому всі так цінять цю мазанину? - розчісує темне волосся. - Я б таке ніколи в житті не купила, а тим паче за ті кошти, які викладають за них.
Діана… Розбещена дівчинка. Інколи мені здається, що вона не тямить, що якби не кошти, які заробляє її батько своїм талантом, то зараз би не фарбувала губки помадою за двісті євро, а тим паче ніжки б не огортали розкішні лабутени.
Вона не знає, що таке звичайне життя. Я звісно не скаржуся, але просто дико, коли люди, які мають все починають канючити, що щось не так.
- Купляють люди, які знаються на мистецтві, - відповідаю, обертаючи голову до подруги. - Нам не зрозуміти.
- І це підстаркуваті мужики, - кривить палаючі вуста. - Я думала, що сюди прийдуть якісь красені… Щоб можна було з ними чкурнути до якогось бару, розважатися, а там навіть зайнятися цікавішими справами…
- Аби потім ніяких болячок не назбирати - бо такий букет можна вхопити, що потім буде торба, - розбиваю мрії, адже розумію натяки Діани, що в сексуальному плані дуже розкута дівчина - не її молодики затягують до ліжка, а вона їх туди тягне.
- Презервативи все вирішують, а тому постійно їх собою ношу та різних розмірів, - усміхається вона.
- А вони бувають різних розмірів? - лупаю очима, бо в цій темі, як баран у Біблії. - Хіба не стандартні?
- Ні, - махає головою. - Вони різні… У хлопців піпіськи неоднакові. У когось довші, а деякі мають короткі, але в обхваті грубіші, або трапляється, що і довші та…
- Досить, я втямила, - перериваю цю не дуже цікаву тему, а скоріше злегка соромливу. Зараз ще хтось зайде та почує.
- Я б на твоєму місці послухала… Та взагалі, Адо, тобі варто подумати над тим, що тобі вже понад двадцять, а ти ще дівчинка…
- Діано, ти ж знаєш, що я маю щодо цього інші погляди…
- Та знаю, знаю… Твоя бабуся нав'язала тобі стереотип, що чоловік має бути один та на все життя, але я гадаю, що це дурня…
- Не один на все життя… Просто не варто лягати з кожним пересічним у ліжко.
- Так не з кожним пересічним, а з тим, хто сподобався. Притому якщо говорити про стосунки, то хлопці, коли зустрічають дівчину, то першим ділом думають, яка вона у ліжку, а потім уже про характер, вміння готувати та подібне…
Я стинаю плечима та не відповідаю, бо тямлю, що зараз наше сперечання може не на жарт розгорітися.
Йдемо до залу, де бринить спокійна музика, та знаходиться велика кількість чоловіків у костюмах та дам у вечірніх сукнях. Я відчуваю себе трішки некомфортно, бо вперше опиняюся серед такого контингенту, а тому не відходжу від Діани ні на крок. Вона мій провідник.
Ми ходимо залом. Зиркаємо на картини. Я б не сказала, що то мазанина, а дуже чудернацькі абстракції, де кожний бачить щось своє.
- Дурня, - хмикає Діана, коли ми стоїмо напроти однієї з робіт її батька, який у протилежному кінці залу розповідає про своє натхнення та історію створення кожної роботи. - Якась ляпанина…
- А мені схоже на букет бузку, - роздивляюся роботу, та моя уява видає саме таке. - Тільки він оранжевий.
- Де ти там бачиш бузок? - обурюється подруга. - Тут п'ять сумбурних мазків. Я таке можу за три секунди намазякати.
- А ти придивися краще.
- Не бачу, - мотає головою.
- Діаночко, - чую голос мами подруги, яка до нас підходить. - Батько хоче, щоб ми зробили спільну світлину.
- Добре, - знудженим голосом відповідає вона та крокує за матір'ю, на яку дуже схожа - має темне волосся з легким рудуватим відблиском, брунатні очі та маленький зріст.
Я тим часом підходжу до наступної картини. Розглядаю її та намагаюся побачити щось нове, але відчуваю, що поряд хтось стоїть.
Обертаю голову - високий чоловік, років сорока, у темному костюмі ушпиляється на мене карими, мов каштани, очима. Це викликає незручність. Обдивляється, мов ляльку. "Облизує" своїми мигалами кожний сантиметр мого тіла.
Наші погляди перетинаються, але швидко відвертаю голову. Мені стає лячно. Бррр…
- Навіть не думав, що такі юні особи цікавляться мистецтвом, - звучить його низький голос, в якому відчувається… Навіть не знаю, що це. - Зазвичай особи такого віку, як у тебе, обирають інші заходи - не проводять час на виставках картин.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тепер твоя. Книга перша, Єва Басіста», після закриття браузера.