Читати книгу - "Ти отруїв мене собою, Валерія Дражинська"

Як я і припускала, шпильки в мій бік від дівчат почалися майже відразу. Спочатку нешкідливі, але в міру підвищення градуса алкоголю все розв'язніші. Пізніше й хлопці, які мали стосунки з деякими з дівчат, приєдналися. Начебто нічого очевидно грубого, але вони красиво вказували мені моє місце. У міру можливості я не реагувала. Коли потрібно було, спокійно відповідала. Антон намагався, жартома, їх приструнити. Мені було все одно. Усі думки були далекі від підколів.

Я намагалася триматися. Навіть чемно посміхалася цій зграї мажористої еліти, що неймовірно їх дратувало. Але ще ніколи в житті мені не було так погано. Дімітріс дивився на Аню, як на кохану. Ніжно обіймав її в танці, нашіптуючи щось на вухо.

- Малюк, ходімо потанцюємо, - відволікає мене від розглядання молодих Антон, - Зараз очманієш, хто вийде співати.

Я вперше за день прямо подивилася на них і була спіймана.

- Вони гарно виглядають разом, - кажу я піднімаючись.

- Ага, - байдуже відгукується.

Придивившись до нього, помічаю, що він добре сп'янів. На всіх гостей, які сидять за столом молодих, чекає через кілька годин переліт до Афін. Усі напідпитку.

Щойно ми підходимо до танцювального майданчика, музика закінчується. На сцену виходить дівчина. Вітає молодих. Не знаю, як її звуть, але, коли лунають перші акорди повільної музики, одразу впізнаю знамениту пісню. Круто!

Одразу ховаю голову на грудях Антона. Не хочу нічого та нікого бачити навколо. Танець закінчується, і я кажу, що відійду в туалет. Коли повертаюся, помічаю Антона за барною стійкою з Едіком, одним із моїх "доброзичливців".

- О, наша красуня повернулася, - протяжно видає неприємний екземпляр.

Що Антона й Аню пов'язує з цими "друзями"? Може я чогось не знаю?

- Малюк, побудь трохи тут. Мені потрібно відійти з Едіком, - поступається своїм місцем, - Я тобі твій сік узяв.

- Добре! - вони йдуть.

Співачка продовжує виконувати свої популярні хіти. На танцполі аншлаг. Бармен прибирає порожні склянки і підсуває мені ближче апельсиновий сік. За інерцією беру в руку і підношу до губ.

Кисть обволікає знайомий жар. Нерозуміло дивлюся на навислого наді мною Дімітріса. Грубе захоплення утримує руку зі склянкою. А потім просто відбирає її та кидає за барну стійку. Переляканий бармен тільки кліпає очима. Я взагалі не розумію, що відбувається. Поруч різко намальовується Антон.

- Що...

- Стеж за своїми друзями, - спокійно, але дуже вражаюче, перебиває його Дімітріс, - Я такого не сприймаю!

Кидає на мене короткий погляд. Засуджуючий? Відпускає, злегка відкидаючи, мою руку та відходить.