Читати книгу - "Останній дон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Звичайно, пане Бенц. Цієї інформації я навіть не впишу в рахунок.
— Вельми вдячний!— саркастично засвідчив Бенц.— Не забувайте телефонувати.
* * *
Скіппі Дієр давав інструктаж Клавдії. І, як годиться у взаєминах продюсера і сценариста, наставляв:
— Можеш буквально цілувати Атену в зад, можеш плазувати, плакати і навіть учинити істерику. Тобі слід нагадати їй про все, що ти для неї зробила як близька і щира подруга і як колега за фахом. Ти мусиш повернути Атену до роботи.
До стилю Скіппі Клавдія вже звикла.
— А чому саме я?— спокійно запитала вона.— Ти продюсер, Діта — режисер, Бенц — президент «Лоддстоуна». Йдіть, шановні, й лижіть їй гепу. Тут у вас досвіду набагато більше, ніж у мене.
— Бо початковий задум належав таки тобі,— затявся Дієр.— Ти задля власної вигоди написала первісний сценарій, ти підбила мене і ти умовила Атену. Якщо задум провалиться, твоє ім'я довіку пов'язуватимуть із цим провалом.
Коли Дієр вийшов і Клавдія залишилась у кабінеті сама, то зрозуміла, що він має рацію. В розпачі вона раптом подумала про свого брата, про Кросса. Він був єдиним, хто міг тут зарадити, вчинити так, що проблеми з Бозом не буде. Їй ненависною була сама думка про спекуляцію на дружбі з Атеною, вона знала, що Атена може відмовити їй, а от Кросс ніколи не відмовить. Ще ніколи не відмовляв.
Клавдія набрала телефонний номер готелю «Ксанаду», одначе їй сказали, що Кросс мав би бути в Дестамі і до завтра не повернеться. Ця звістка оживила всі дитячі спогади, які вона завжди воліла забути. Братові у Дестам Клавдія ніколи б не подзвонила. З власної волі вона нізащо не хотіла мати щось спільного з усіма Клерікуціо. Їй ніколи не хотілося згадувати своє дитинство, думати про батька чи про когось із Клерікуціо.
Книга 2
Усі Клерікуціо та Піппі Де Лена
Розділ 3
Легенда про затятість «родини» Клерікуціо народилась на Сицилії понад століття тому. Тоді Клерікуціо провадили двадцятилітню війну з «родиною»-суперником за право володіти клаптем лісу. Патріарх супротивного клану дон П'єтро Форленца лежав на смертному одрі, виживши у вісімдесятип'ятирічній боротьбі тільки задля того, щоб за який тиждень, як напророкував лікар, сконати від серцевого нападу. Член «родини» Клерікуціо проник у почивальню вмирущого і заколов його, вигукуючи, що стариган на мирну смерть не заслужив.
Дон Доменіко Клерікуціо часто любив переповідати цю давню історію про вбивство, щоб показати, які безглузді були старосвітські методи, наголосити, що сліпа затятість — це пуста й нерозумна бравада. Затятість — надто цінна зброя, щоб її марнувати, тож її треба берегти тільки для важливої мети.
Доказів не бракувало, бо саме затятість спричинилася до розгрому «родини» Клерікуціо на рідній Сицилії. Коли фашисти на чолі з Муссоліні здобули абсолютну владу над Італією, вони зрозуміли, що мафію слід знищити. Тож фашисти і заходилися її викорінювати, нехтуючи чинним законодавством і необмежено застосовуючи збройну силу. Мафію скрутили, але тисячі невинних людей разом із мафіозі потрапили за ґрати або втекли з домівок.
Тільки клан Клерікуціо мав мужність збройною силою чинити опір фашистським декретам. Клерікуціо замордували місцевого фашистського префекта, нападали на фашистські залоги. Та найбільше дошкулило фашистам те, що в Палермо, коли Муссоліні виступав з промовою, в нього поцупили дорогого капелюха та імпортну англійську парасольку. Саме цей вияв селянського гумору і презирства виставив Муссоліні на посміховисько всій Сицилії і, зрештою, призвів до знищення клану. Провінцію затопило військо. П'ятсот членів клану Клерікуціо розстріляли на місці. Ще п'ять сотень вислали на голі кам'янисті острови в Середземному морі, де були створені тоді каторжні колонії. Вижила тільки жменька людей, що справді належали до роду Клерікуціо, і юного Доменіко Клерікуціо «родина» переправила в Америку. А там, довівши, що кров своє скаже, дон Клерікуціо збудував власну імперію, виявляючи куди більшу прозірливість і промітність, ніж його предки на Сицилії. Одначе він ніколи не забував, що беззаконна держава — грізний ворог. І тому дуже любив Америку.
Від найперших днів йому відкрили очі на славетний принцип американського правосуддя: краще сотня злочинців залишиться на свободі, ніж покарають одного невинного. Майже втративши дар слова від краси цієї концепції, дон обернувся на палкого патріота. Америка стала йому батьківщиною. Він нізащо б її не покинув.
Натхнений цим відкриттям, дон Доменіко будував імперію Клерікуціо в Америці на куди ґрунтовніших засадах, ніж його рідний клан на Сицилії. Всім політичним та юридичним інституціям він засвідчував свою дружбу щедрими дарунками у вигляді готівки. Не покладався на одне або два джерела прибутку, а урізноманітнював свою діяльність згідно з найкращими традиціями американського підприємництва. До його послуг була будівельна індустрія, утилізація сміття, різні засоби транспортування. Одначе велика ріка готівки надпливала від азартних ігор, в які він був закоханий, на відміну від наркотиків, яким, хоч вони й були найприбутковіші, він не довіряв. Тому останніми роками дон дозволяв «родині» Клерікуціо оперативно втручатися тільки в азартні ігри. Решта «родин» тільки змочували дзьоб Клерікуціо краплинками в п'ять відсотків.
Через двадцять п'ять років вимріяний доном план почав реалізовуватись. Тепер азартні ігри набували респектабельності і, що важливіше, дедалі більше легалізувалися. Щораз міцнішими пагонами витикались державні лотереї, якими держава обшахраювала своїх громадян. Виплата виграшів розтягувалась на двадцять років, а це, зрештою, означало, що уряд взагалі не платив ніяких грошей, а давав тільки відсотки за привласнені гроші. Ще й обкладав їх податками. Дотепний жарт! Усе це дон Доменіко знав якнайдокладніше, бо його «родині» належала одна з компаній, яка влаштовувала лотереї в кількох штатах за неабияку винагороду.
Одначе дон розраховував на день, коли спортивні парі та заклади стануть легальними в усіх Сполучених Штатах, як легальні вони тепер тільки в Неваді. Про це він судив із тих крихт, які збирав на підпільних тоталізаторах. Прибуток лише від ігор на першість Національної ліги з американського футболу, якби спортивні парі набули легальності, сягнув би мільярда доларів тільки за один день. Такий самий прибуток дала б першість Америки з бейсболу з її сімома іграми. Університетські футбольні, хокейні, баскетбольні чемпіонати — все це повноводі потоки. Відтак складна машинерія багатих на марні сподівання спортивних тоталізаторів обернеться на легальні золоті копальні. Дон знав, що сам він не дочекається того переможного дня, але що за світ відкриється перед його дітьми! Клерікуціо зрівняються з князями доби Відродження. Вони стануть покровителями мистецтв,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останній дон», після закриття браузера.