Читати книгу - "Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна"

Очікувати на зміни варто і у чоловічій моді. Попри те, що його високість Ерік зустрів наречених у класичному костюмі за сентрійським кроєм, цьому камзолу залишилося недовго. Натомість чарівний холостяк і придворний артефактор Вітан Сорен показався на першому балі сезону в піджаку з вкороченою заполою і ніжним, чи не жіночним мереживом під лацканами. 

Здається, цьогоріч традиційні “чоловічі” кольори і фасони не так цікавитимуть наречених, і гостям палацу доведеться змінити свій гардероб, щоб досягти високої планки, яку поставив пан Сорен…

Бал йшов саме так, як того і варто було очікувати – з претенденток не спускали очей, але і спілкувалися з ними не надто охоче. А запросити на танець і поготів ніхто не рвався, бо зробити це поперед принца було б жахливим моветоном. 

Сам принц сидів на троні і замріяно вдивлявся у вікно. Місяць, нічне небо і шмаркання в накрахмалену хустинку цікавили його набагато більше за власних наречених.

 Тож дівиці рівним, а подекуди й не дуже, рядком вишукувалися вздовж стіни з келихами вина, щоб зробити вигляд, ніби не танцюють вони суто з власного бажання. 

Йовіла так само підпирала стіну з тим самим бокалом; вона вже встигла зазнімкувати залу, окремих конкурсанток, навіть спину принца, і на цьому її бажання працювати закінчилося. Бажання бути на балу – також, але з цим Йовіла, на жаль, нічого вдіяти не могла. 

Вона ліниво спостерігала за іншими учасницями відбору в надії на те, що хоч одна з них утне щось таке, що можна буде зняти на кулю, але чи то вино при дворі було не надто міцним, чи то усіх так налякала недавня зустріч з королевою, але дівчата поводили себе надзвичайно пристойно. 

Зрештою одна з дівчат, імені якої Йовіла ще не знала, насмілилася запросити якогось чоловіка на танець, і атмосфера стала дещо веселішою. Селестія, здавалося, знала при дворі чи не усіх в лице і зібрала навколо себе купку фрейлін і молодих дівиць на видання; Амелія Ротхед так само, як і Йовіла, підпирала стіну, але з протилежного боку зали і дивилася в нікуди і на всіх водночас. Близнючки Йола і Ліла кудись поділися, але в Йовіли вже не було великого бажання їх шукати. 

Кудись запропала і Аніт Канська – а шкода; серед усіх учасниць відбору вона Йовілі здавалася найбільш цікавою. До того ж знайомство з нею відкривало чимало перспектив – щонайменше можливість ексклюзивного інтерв’ю для “Панни в рожевому” колись згодом, коли відбір закінчиться. 

Сама Йовіла вже встигла спробувати кілька видів вина, наїлася канапок і чорної ікри, і на цьому все цікаве і важливе, що могло статися на балу, вважала завершеним. Сукня, в яку вона ледь влізла напередодні, дещо небезпечно натяглася в районі живота, а скроні стискало від голосних балачок і музики, якій не було кінця і краю. Йовіла всього на мить прикрила очі, і тоді ж її ліктя торкнулася чиясь гаряча рука. 

 – Дозволите запросити вас на танець? 

Йовіла сіпнулася і ледь не перекинула на незнайомця напівпорожній келих вина. Втім, виявилося, що незнайомець був Йовілі дуже навіть знайомий – перед нею знову стояв Вітан Сорен, такий ж прилизаний і невиразний, що і завжди. Але ось костюм на ньому був дуже навіть непоганий – темно-синій, з помаранчевими акцентами на лацканах та ледь помітним рослинним візерунком по рукавах. І крій якийсь незвичний… Такі камзоли цілком могли би стати популярними вже наступного сезону – або навіть цього, якби Сорен був хоч трохи більш симпатичним чи бодай примітним. 

Але він все ще дивився на Йовілу з очікуванням, простягнувши руку до неї. 

 – Е-ем… Не впевнена, що це хороша ідея, – пробелькотіла вона, відступаючи на крок. Ні, ніяких танців. Вона була впевнена, що якщо зробить хоча б одне па чи пірует, канапки і вино покинуть її тіло прямо перед потенційним нареченим, тобто принцом Еріком. 

 – Тоді, можливо, бажаєте прогулятися по саду? Ви маєте хворобливий вигляд. Запевняю вас, в цю пору року він виглядає особливо чарівно, – попри галантні слова, голос Сорена звучав абсолютно байдуже. 

Втім, ця показна байдужість не могла надурити Йовілу: вона бачила його міцно стиснуті щелепи і примружені очі, і рука його тяглася до неї не привітно, а в щирому бажанні вхопити зи комір і викинути з палацу. Ну, зрештою, вона таки втекла від нього тоді; а Сорен, можливо, ще ходив вночі садом, розшукуючи її. 

Йовіла левову частку балу витратила на те, щоб відзняти усіх важливих персон, що прийшли на подію, а Вітана Сорена так і не помітила. Але він, здається, прийшов досить давно. В голову її почали закрадатися думки, що річ тут не стільки у його зовнішності чи показно тихому характері, а радше у якомусь артефакті чи хитрих чарах.

Що ж, можливо, якщо вона поспілкується з ним трохи ближче, їй вдасться дізнатися ще щось цікаве про відбір чи й про нього самого. До того ж на балу вже й справді було абсолютно нічого робити. 

Йовіла посміхнулася краєчками губ, а потім поклала долоню на лікоть Вітана Сорена. 

 – Ведіть. 

Чоловік галантно притримав її руку і направив їх до балкону. Нічне повітря обдало Йовілу прохолодою і свіжістю, і тільки тоді вона зрозуміла, наскільки ж задушливо було у головній залі. 

На балконі опинилися сходи – вони ледь помітно світилися у темряві і, вочевидь, були створені магією саме задля цієї балової оказії. Ступати на примарну доріжку першою Йовіла не спішила, тож перед сходами вони обидва зам’ялися – Сорен намагався ввічливо пропустити даму вперед, Йовіла натомість робила вигляд, що не розуміє, чого ж від неї хочуть.