Читати книгу - "Есміна. Некромантка для слідчого, Юлія Богута"

— Ні, радію, що є в цьому світі бог, який вберіг мене від ревнивця. А то б слухала кожен день, що я не так дивлюся на когось чи роблю щось не так. Бачила вже подібне. Вистачило. 

— Той хлопець не з таких? Йому зовсім байдуже де і з ким ти ночуєш? — Рейн серйозно подивився в мої очі, викликаючи дивне бажання сховатися. — Не думала, що він тебе не кохає, раз навіть не помічає що ти зникла?

— А чому він мене має кохати? — ніяк не могла второпати логіки колеги.

— Ви ж живете разом.

— І...? Що далі, містере "Логіка"? — цікавилася, ледь втримуючись від сміху. — Все що він має робити через це — так це платити вчасно гроші за оренду, складати свої розкидані шкарпетки в шафу і мити за собою посуд. Хіба для цього чоловікам треба кохати?

— Можна і так сказати, — розсміявся Лоріан та повільно вихопив листочок з моїх пальців. — Мити посуд — це вища стадія кохання. До неї доживають лише найвідчайдушніші!

— Ось воно що! — переможно вигукнула, притискаючись від сміху спиною до тієї самої дошки. — А я то думала, чому ж постійно воюю з Айроном за те, хто митиме посуд. А виявляється у нас не ті стосунки для цього! Треба буде надолужити...

— Не раджу — некроманти вкрай погані в стосунках. З ними дуже важко, — по секрету прошепотів Рейн нахилившись до мого вуха. Від теплого повітря стало лоскотно і я поспішила відсунутись.

— Нічого, я ж теж некромантка. Якось зійдемося.

— Ти не некромантка, — ближче присунувся Лоріан, змушуючи моє серце  сильніше битися. Його смарагдові очі на мить затрималися на моєму обличчі. — Ти значно краще — ти моя особиста  Фіалка.

Рейн повільно відсунувся й став ліпити листочки далі, а я дивилася на його спокійне лице й не могла зрозуміти від чого так заходилося серце. Від дурного прізвиська чи від тихого голосу. Чи може від того, що він мені дивним чином став імпонувати? 

________________________________

Тримайте трохи гумору. Останні дні не було ніяких сил ні на що. Дякую за підтримку в коментарях. Допомагало хапатися за повітря.