Читати книгу - "Заручниця для мажора, Деріка Лонг"

Вже сьогодні планую, повідомити керівника, про своє звільнення. Хоча, він мене опередив, відправивши ділове повідомлення на мій контакт. Повідомив мені про втрату найпристижнішої роботи в країні... Такий самовпевнений, хіба він дійсно вірить, що для його архітектурної компанії не знайдеться конкурентів.

Ну звісно ж, Мілана дізналась, що Михайлу відомо про наші відносини, тож вирішила кинути мене, щоб залишитись з грошима. Але я обов’язково знайду нову роботу, до того ж давно планував відкрити свою фірму, для цього в мене є все що потрібно.

Цілий день за барною стойкою не приніс мені позитивних результатів, мій друг був поруч зі мною, та підтримав мою позицію.

— Так, Марк! Ти не повинен її відпускати, якщо ти зустрів справжнє кохання, не маєш права залишити все на своєму місці. — крутиться біля бармена, та несе ще одну пляшку коньяку.

— Ми як пʼяниці…

— Не забувай, що ми холості, і правил для нас не існує. Памʼятаєш, як ми раніше кожен вечір в казино проводили. Оце були часи, давай сьогодні поїдемо.

— Хочеш, програти всі свої гроші? — незадоволений пропозицією друга, але бачу як він горить бажанням поїхати в азартний комплекс.

— Їх багато, всі точно не програєм… Лише половину. — сміється та піднімається з крісла, одягає синю в клітинку сорочку поверх футболки та прямує до виходу. — Мені ще по справах потрібно, а вечером зустрінемось в місці, про яке домовились. — гукає до мене та виходить з бару.

Напився разом зі мною, і пішов кудись. Оце підтримка справжнього друга. Але можливо він має рацію, пам’ятаю як раніше азартні ігри заспокоювали мої нерви, ні про що не думав, лише про майбутній виграш.

— Казино, непогано придумав... Але мені здається я вже виріс з цих ненадійних забаганок — тихо промовляю до себе та, нарешті, збираюсь покинути бар.

— Ви вже йдете ? Скажіть будь ласка, чи сподобався наш заклад?

— Такі дурні питаняя... Мене дівчина покинула, розбивши моє холоднокровне сердце — відкриваю всі карти незнайомим людям, немає сили зберігати всі ці почуття в думках.
 

Розрахувавшись, сідаю в автівку та їду до свого дому, щоб нарешті відпочити. Денний сон заплутав мої переживання ще більше, навіть не помітив як до мене телефонував Діма, який напевно хотів домовитись за точний час для нашої зустрічі.

Чи потрібно було мені погоджуватись на цю дурновату ідею, голова розколюється, в горлі пересохло та ще й бажання нульове, щоб кудись йти. Потрібно було одразу відмовитись, так не хочеться підніматись з м‘якого ліжка.

За вікном вже вечоріє, саме зараз ідеальний момент для нічних пригод.

— Мені пригод вже вистачило. — незадоволеним голосом говорю собі та надягаю чорний костюм, який ще більше додає загадковості та багатого зовнішнього виду.

Чую дзвінок телефону, в надії дивлюсь на екран, щоб побачити бажанне ім‘я своєї дівчини, але помічаю номер Дмитра...

— Ну, що ти як першокласник, який не знає як правильно діяти в цьому житті? — роздратований голос близького друга повертає мене в сіру реальність. — Я вже приїхав до твого жилого комплексу, швидше збирайся. Їдемо за екстримом.

Діма полюбляє отримувати азарт — казино, гонки без правил — це його життя. Йому ці справи потрібні, як людям повітря, але не мені. Для мого комфорту вистачить : надійна робота, безмірні гроші та кохана людина... Знову згадав про своє кохання, яке так необережно повелось зі мною.

— Нічого собі зал . — витріщую свої очі.

— Так, тут все змінилось після останньої нашої вдалої гри. — чухає потилицю та прямує до дивану.

Ігровий комплекс нереальних маштабів, він один із найдорогіших в нашому місті. Дзеркальні стелі, яскраве освітлення, кожані, чорні дивани приваблюють увагу гостей. Додаткова vip зона для багатих та заможніх, зазвичай там грають поважні люди, які люблять ризикований вид азартних ігор.

— Йдемо зробимо першу крупну ставку, можливо вона змінить наше життя. Прикинь, бідні станемо в одну мить, програвши все на світі. — сміється.

— Телепень, ти! — не розумію цих злих жартів. Життя не любить коли з ним так нахабно жартують, в будь-яку хвилину може образитись.

*****

— Сподіваюсь сьогодні крупну рибку спіймаєм. — Дмитро надіється на краще. — Дивись, — протягує руку та обережно показує на чоловіка в білій сорочці, і штанях. — Такий дивний, я помітив, що цей мужик постійно нервує, коли розуміє, що програє. Ціли вечір за ним дивлюсь.

— Хаха, нащо він тобі? — нарешті засміявся та сперся на плече свого друга. — Можливо в нього сьогодні нещасливий день.

— Чесно, по його зовнішньому вигляді, відчуття як наче в нього постійні нещасливі дні. — перехиляє рюмку віскі та відразу випиває.

— Добре, що я щасливий! — нагадую другу, про своє кохання.

Сьогодні на диво без програшів, можливо цьому сприяла самовпевненість Дмитра. Його наповнені азартом очі, сяяли від радості...

— Казав... А я казав, що сьогодні наш вечер. Куда далі мандруєм? Все, що ми хотіли тут отримати, то отримали.

— Парубки, от як вам так вдається? — звертається до нас чоловік, на якого трішки раніше звернув увагу Дмитро. — Чи то вдача така, чи в чому секрет?

— Успіх... Ми успішні люди.—  Діма кусає лимон та кривить губи. Закуска така собі... —  Ми не боїмося ризикувати, в любому випадки, важливіше участь.

— Але, це точно не про азартні ігри. — заперечую, і бачу незадоволення обличчя друга.

Темноволосий чоловік, років 48 уважно слухає наші п‘яні розмови, сівши поряд з нами на кожаному дивані.

— Може, зі мною вип‘ємо ? — пропонує незнаємець. А ми сьогодні єдине, що і робимо, то це отруюємо наш організм спіртними напоями.

— Звісно. — радісно розливає віскі по келихах та додає замерзлого льоди, щоб покращити смак.

— Знаєте, це стало великою моєю помилкою, пов‘язати своє життя з казино. — п‘яна розмова чоловіка, мене не цікавить, але краєм вуха, все ж таки її доводиться чути. — Програв все, що можливо, і отримав лише вічні погрози, які руйнують життя. — він підімається з дивану, та починає нервово сміятись.