Читати книгу - "Спробуй приборкати, Аріна Спел"

Повертався я додому злий, як чорт. Замість того, щоб поринути у справи і зайнятися всіма невідкладними питаннями, я цілий день крутив її образ в голові. Бедра, обтиснуті шкіряними штанами. Груди, що здіймалися, коли вона важко дихала, переводячи подих. Цівка поту, що стікала по шиї. Вуста, які вона закушувала, коли була максимально зосереджена. Як я витримав те тренування? Не знаю. Де взяти сил на наступне? Від думок про це, знов занив член. Я взагалі, як підліток, цілий день проходив з ерекцією. Варто було лише згадати….

Ранок так добре починався. Я виспався, сни не дошкуляли мені. В доброму гуморі йшов на тренування. Це добре прочищало мізки. Та не сьогодні. Не сьогодні. 
На плацу побачив картину, від якої відняло мову. Патрік, мій вірний друг і соратник, лежить на землі, а на ньому верхи Абігель, з мечем біля горла. 
- Це що таке? - проричав. Я був неадекватний в цей момент. Захотілося стягти її, замкнути в кімнаті, щоб ніхто не те що не підходив, а й не дивився в її бік. А вони дивилися, не витріщилися, але красномовні погляди я бачив. 
Виявляється , я дав на це згоду. Виявляється, батько попереджав мене. Та хіба ж я міг подумати, що «Абігель має деякі вподобання», означає не «Абігель танцює, плете і вишиває», а «Абігель ,в спокусливому виді, доводить мене до серцевого нападу, тренуючись з купою чоловіків«. Хіба я міг дозволити таке свавілля. Звісно ні. Тому заборонив. Послухала? Аякжеж. Лише пирхнула , що не маю права. Поки що, внутрішньо заспокоїв я себе. Добре, є простий вихід. Мої люди не осміляться протирічити, можна наказати їм не брати участь. 
Вона скористалася бажанням. Добре. Буде тобі спаринг партнер. Хотів покарати її, а натомість мучив себе. Спокуслива і гарна, перекрутила всі мої мізки. Мушу визнати, билася вона досить вправно, що викликало повагу. Мабуть зможу це прийняти. Хоч вибору особливого і не маю. Натякнув про штани, та сподівань що дослухається не мав. 
Вся ця каша цілий день крутилася в мене в голові. Суміш злості, ревнощів і бажання зʼїдала мене. 
До дому повертався пізно. Не очікував когось зустріти. Та в дверях мене чекала Омелія. Спокусливе вбрання не двозначно натякало, що вона хоче. Окинув її поглядом і зрозумів, що нічого не відчуваю. Не біда, в процесі зʼявиться.

Погляд мій зачепився за величезний букет жовтих троянд. 

—Звідки ці квіти?- спитав я.

-То Абігель. Це ще не всі. Два букети в її кімнаті.

-Хто?- я намагався тримати себе в руках.

-Лорд Камерон. Він проїздом в наших краях. Виявляється друг дитинства. Просив прийняти.

-І?!!!!!

-Я казала, що вас нема вдома і це недоречно. А леді Абігель відповіла, що він до неї, не до вас. Запросила на вечерю. Дивні погляди він кидає на неї. Зовсім не дружні. 
-Про що розмовляли?

-При мені? Нічого такого, проста світська бесіда. 

—Що означає при мені? А було й не при тобі?

-Не хочу наговорювати. Я знаю як ви ставитеся до такого і чим це загрожує. Не хочу стати причиною вашого розриву. Вони після вечері пішли в сад. Просиділи там до пізньої години. Було чути гучний сміх. Дивна поведінка, як для леді. 
Дивна? Це ще мʼяко кажучи. Неприпустима. Навіть не розумів навіщо, але направився до неї в кімнату.

-Мені чекати на вас?- почув за плечима.

 —Так. Спущуся пізніше.- відповів не обертаючись.

Влетів в кімнат. 

—Це що за квіти?

-Троянди.- відповідає. 
Та бачу я що троянди. Не про це питаю.

-Від кого?- вже гарчу. Її вигляд у нічній сорочці і розпущене волосся не додають мені здорового глузду. Хочеться розвернути до себе спиною, намотати їх на кулак, взяти без жодних прелюдій . 
-Камерон був проїздом . Зайшов привітатися.

-Дай вгадаю, просто друг? Друзі приносять коробку цукерок, а не завалюють квітами. Між вами щось є?

-Що за звинувачення? Зараз ми просто друзі.

-Зараз?- доконає мене, точно.

-Ну поцілувалися декілька разів. Дітьми були, нічого серйозного. Уявляєш, навіть одружитися хотіли. Ми завжди сміємося, коли згадуємо цю історія. Хоча батько каже, що в той момент йому було не смішно. Звинувачує мене у своєму сивому волосся . Мовляв, кожна моя витівка додає йому одну сіду волосину.

Цікаво, як швидко посивію я?

-Ти цілувалася з чоловіком?!!

-Я ж не з неба впала, в свої двадцять років. Звісно я цілувалася з хлопцями. 
Множина! Не з хлопцем, а з хлопцями. Я ніколи не мав справи з незайманим і це не турбувало мене аніскільки. Їх попередні стосунки мене не цікавили. Та зараз, думаючи про те, що хтось цілував її, я закипав. З цієї суперечки було два виходи. Перший, який мене найбільш приваблював, оволодіти нею тут і зараз. Грубо, напористо. Це була б помилка. Другий - піти геть. Охолонути. Я обрав останній. 
Розвернувся, грюкнув дверима і пішов в кабінет. Треба  щось випити. Міцного.

Одразу побачив що тут хтось був. Зсунуті папери, перекладені речі. Вдихнув. Абігель. Хто ж ще. Більше не насмілився б ніхто. 
В моєму кабінеті стояв артефакт, що відтворює подіЇ протягом доби. Це новітня розробка, про яку мало хто знає. Мої майстри винайшли його нещодавно, а черга вже розписана на рік вперед. Перший екземпляр в мене, другий , в якості подарунку, відправлений в королівський палац. Інші вже надійшли у продаж і приносили чималий прибуток.

Втупився у зображення. Ось вона заходить, ось рухає папери, навіть не читаючи. Навмисно. Ось хоче йти геть, бачить мою сорочку. Нюхає. Прикриває очі. Їй подобається. Я перекручую цей момент десятки разів. Як заворожений. Записую, щоб не стерся. 
Розгублений і спантеличений йду до себе в кімнату. Їй подобається мій запах!!

Вже засинаючи, згадую , що на мене чекає Омелія. Не сьогодні. Абігель так вимотала мене, що я нінащо не здатний. Завтра, на тренуванні, витрясу з неї всю душу. Буде знати!!