Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Найкращий сищик імперії на Великій війні 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на Великій війні"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Найкращий сищик імперії на Великій війні" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 164
Перейти на сторінку:
бреше. Але револьвери тримав напоготові.

Пішли ми цвинтарем, онде церква гарна. Минаючи, побачив величеньку брилу брунатного кольору, на якій було викарбувано, що це місце першого поховання Тараса Шевченка.

— Стій! — сказав Яцеку і аж присів поруч, бо ж чув про цього Шевченка, спочатку від мазепинців різних, а потім і сам почитав книгу такого собі Сашка Штокала про поета. «Серцю не дай кожуховіти» називалася. В Отєчестві нашому її заборонили, бо написана малоросійською говіркою, до того ж була там уся правда про Шевченка, якого влада вважала божевільним бунтівником. Тому видали книжку у Львові, і звідти якась добра людина прислала її мені. Я спочатку обережно читав, бо боявся отрути австрійської, але потім захопився, сподобалася мені книга, і про Шевченка я зрозумів багато. Виявилося, що такий самий гречкосій, як і я. Тільки поет і сміливий. Таке робив, про що я й подумати не міг. За що й покараний був.

— Ти чого, Іване Карповичу? — здивувався Яцек, який дивився за мною.

— Дуже хорошу людину тут поховано, — пояснив йому.

— Товариш?

— Поет! Наш, найбільший.

— Як у нас Міцкевич?

— Мабуть, — кивнув я, бо ні про якого Міцкевича не чув.

Уклонився батьку нашому, пожалкував, що ані квітів у мене, ані свічки. Поклав біля каменя кілька цигарок. Замислився, очі заплющив, згадував, як Шевченко тужив за Україною на засланні у пекельній Азії.

— Ходімо, Іване Карповичу, а то проґавимо Муху, — нагадав за кілька хвилин Яцек.

Пішли. Перелізли огорожу цвинтаря, невдовзі зайшли у павутиння двоповерхових будиночків із маленькими захаращеними дворами.

— Ось там, — показав Яцек на один із будиночків. Було чутно, що товариство там гуляє. Крики, регіт, тупотіння, патефон грає.

— Ти не лізь, тобі світитися не можна, а то потім заріжуть, — сказав я Яцеку.

— А не треба лізти. По одному будемо брати, коли вони до вітру виходитимуть, — запропонував поляк.

— Усі нам не потрібні поки що. Тільки Муха. Скажеш, коли він вийде, — попросив я.

Сховалися ми і чекали. Двоє до вітру виходило, босяки босяками. А третім Муха вийшов. Тільки, гад такий, на ґанку став і давай пудьорити. А ми ж його біля сральні чекали.

— Муха! — покликав Яцек і вийшов із засідки.

— О, поляк, що тут робиш? Чи схотів до справи пристати? Так пізно вже. — Муха п’яно посміхався. Отримав по голові цеглиною, яку поляк десь узяв. Зойкнув, упав. Його товариші і не почули. Відтягли ми Муху до сараю поруч, поплескав я його по щоках, приставив лезо до горлянки.

— Відповідай тихо і правду. Інакше голову відріжу і в сральню кину, — пояснив я злодію. — Хто намовив до хутора їхати?

— Та пішов ти! — прохрипів Муха. Був він затятий. Я замотав йому рот ганчіркою якоюсь, що її у сараї підібрав.

— Дивися, Мухо, відріжу причандалля, якщо такий ти упертий, — сказав йому, повалив на підлогу, почав штани з нього знімати. Він смикався, але міцно його тримали. — Ти не хвилюйся, я не одного бичка почистив, зроблю все як треба. Боляче буде, але потім зможеш на баб не витрачатись.

Муха ще більше смикався. Трохи прибрав я ганчірку.

— Залиш яйця! Все скажу! — прохрипів злодій.

— Слухаю тебе.

— Баронеса сказала, щоб їхали ми на хутір.

— Яка баронеса?

— Грінвуд.

— І що на хуторі робити треба було?

— Дівок схопити і тебе чекати. Ти ж Іван Карпович?

— Я. І далі що?

— Схопити тебе і привезти до неї. Живого.

— І як би ти мене віз до Петербурга? — здивувався я.

— Ну... якось би віз, — трохи розгубився Муха. Не вигадав, що збрехати.

— Наказ був замочити. Всіх. Так? — спитав я.

— Іване Карповичу, давай я тобі баронесу вб’ю. Ми з хлопцями до неї підемо, голову її принесемо! — запропонував Муха. Я посміхнувся.

— Ти хочеш, щоб я злодію повірив? — аж скривився я. — Та ніколи.

Він іще хотів щось казати, але слухати його мені не хотілося. Накинув ганчірку на рот і прирізав. Спокійно так, наче не людину, а кроля якогось. Про хутір думав, тож ніяких сумнівів не мав.

— Ходімо до хази, — сказав я, дав Яцеку револьвер. Їх у мене три було.

Піднялися, заскочили. Там четверо босяків. Побачили нас, підняли руки догори, ніхто кулю отримати не схотів. Поклали, зв’язали, допитали. Плану хлопці не знали, але зі слів Мухи зрозуміли, що справа мокра, замочать усіх на хуторі, сейф візьмуть і чекатимуть на мою появу. Потім мене замочать, хутір висадять у повітря, для чого мали півпуда динаміту, і втечуть зі здобиччю, якої було обіцяно багато. У всіх босяків ножі були і револьвери, навіть один манліхер, на випадок, коли здалеку мене пристрелити знадобиться.

Я з Яцеком вийшов на поріг.

— Босяки тебе бачили, — сказав йому. — Що будемо робити?

— Я тікати збираюся. З Росії, зовсім. В Одесі виправлю документи, звідти до Румунії, а потім і далі, до Америки. В мене там дядько. Тому босяків не боюся.

— Гроші тобі на документи потрібні? — спитав я.

— Потрібні. Тільки я не візьму просто так.

— А я просто так і не дам. Заробиш, — посміхнувся я.

Поговорив я з босяками, забрав у них зброю та вибухівку, а Яцек — інструмент ведмежатника, попередив, що краще їм забути про мій хутір.

— Бо інакше буде з вами те саме, що з Мухою. Відпочиньте, подумайте.

Залишили ми їх зв’язаними і пішли. Зупинили візника. Поїхали. Відчув я легкість. Бо ж іншого виходу не було, окрім як ударити по «Чорній троянді». Вдарити і знищити, бо як не я, то мене. А так і знищу, і справу розплутаю.

Дорогою знайшли нічну аптеку, купив я там снодійного. Вийшли за кілька кварталів від контори баронеси, я повів Яцека старим шляхом. Тільки з ним легше було, ляди він легко відчиняв. Тому на дах вилазити не довелося, через горище, через колодязь вентиляційний, пролізли до контори. Обережно придивлявся, чи не помітили тут мого перебування. Наче ні. Навшпиньки підійшли до охоронця. Той дрімав за столом, на якому стояв невеличкий примус із чайником. Я махнув, Яцек пішов на другий поверх. Там гупнув. Охоронець підхопився, з револьвером побіг дивитися. Я йому снодійного в чайник, покалатав. Сховався. Охоронець повернувся за

1 ... 15 16 17 ... 164
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на Великій війні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на Великій війні"