Читати книгу - " Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Через місяць, містечко при Стамбулі.
—Як думаєш нам ще далеко їхати? -Дівчина повернула голову і подивилася на хлопця.
—До Прибережжя, море вже не далеко, я відчуваю його запах, свіжість і свобода, що може бути краще? - вдоволено проказав хлопець.
Надвечір вони дісталися місця призначення. Море було видно з далека, тонка синя лінія в міру їхнього наближення ставала яскравішою і ширшою. Влад відчував скоре наближення додому, і від цього на душі ставало тепліше, хоча, і краще б з ним був і Радо, але тепер це точно не можливо. Нічого, не одмінно в Валахії на нього чекає батько і старший брат, разом з сім'єю.
Під'їхавши до берега ближче, Айгюль подивилася на воду і тут же на хлопця, згадавши одну важливу деталь.
— А як же ми поїдемо… Раптом хтось дізнається?
—Не дізнається, у палаці думають що ми мертві, нас ніхто не шукає і ми спокійно зможемо сісти на корабель і поїхати, а якщо дізнаються пізніше, я зроблю спробу домовитися з султаном поки.
—Добре, тільки треба купити їжу та воду.
— Вже, поки ти вибирала собі зброю, невідомо навіщо, я купив їжу. - буркнув він.
—Ти занадто швидкий, я так не граю. -обурливо надула губи і усміхнулась та.
Вони зійшли на непомітний дерев'яний кораблик, пляж був закинутий, в 20 милях від порту столиці. На ньому було дві каюти, в одній із них були товари, що везли на продаж до Венгрії. У другій перебували Влад та Айгюль.
Дівчина дивилася у вікно, в її руках була якась книжка, єдине, що було цікавим у довгій поїздці.
—Знаєш, я вже давно хотіла запитати. - обережно почала розмову, на яку так довго не могла налашуватися.
—Так, слухаю тебе.
—Поки я була непритомна ... У нас було щось?
Він засміявся і подивився на неї здивовано, по типу:"Дівчинко, ти при своєму розумі?".
—Шкода що ти такої думки про мене, можеш бути спокійна, не було, я б ніколи не торкнувся тебе без твого дозволу, до того ж тобі було погано ті дні, ти і рухатися не могла, вважаєш я вже зовсім з'їхав з глузду? Якщо хлопець справді кохає дівчину, він ніколи не притрониться до неї без шлюбу, заплямувавши її честь і гідність, а тим більше не зробить цього без її згоди. - суворо і серйозно відповів він, як вона тільки могла подумати про таке?
— Вибач, я не хотіла тебе образити, просто спитала. -від сорому вона відвернулась до вікна.
—Мг. Ти ж навіть не знаєш, куди ми прямуємо, не цікаво дізнатися?
—Куди? - видохнувши повернула голову до нього, слава Аллаху ту розмову було скінчено і обидва вони вирішили просто зам'яти незручність.
—В Венгрію. -перевів очі на неї хлопець, розглядаючи її обличча.
— А хіба це твоє рідне місто? Ти ж із Валахії здається, чому ми їдемо туди?
—Так, це не моє рідне місто, там живе мій друг, мені потрібно буде зустрітися з ним, ми давно не бачилися, але в дитинстві були дружні, сподіваюся, зможемо пожити там, поки я не зберу армію.
—Зрозуміло... -коротко відповіла вона, —Знаєш, напевно мені не траба було їхати з тобою, я тільки заважатиму.
— Не кажи нісенітниці, я б не залишив тебе там, із султаном, чи тобі різко заміж захотілося? Компанія Радо краще ніж моя? - саркастично задав скоріш риторичне запитання він.
—Ні, цього я якраз таки не хочу. - коротко відповвіла Айгюль.
—От і добре. Ох вже ці дівчата... -він встав і різко вийшов з каюти, піднявшись на верх, для розмови з капітаном судна.
Вона невдоволено зітхнула і глянула на сторінки книги.
Топкапи. Сад
—Моя дочка не могла так просто померти, знайди її Омер, і сина мого теж, я в боргу не залишуся - вона поклала руку до нього на плече і він злегка усміхнувся.
—Як скажете, султано.
Фахріє вийшла з-за великого та густого куща з рожевими квітами.
— Мамочко, а Влада нема - вона вже мало не плакала.
—Моя маленька, закохана дівчинка, не засмучуйся - вона взяла її на руки.—У тебе буде найкрасивіший і найгідніший чоловік, але поки ти ще мала.
Омер вклонився і пішов, Хасекі вже хотіла піти в гарем, як побачила досить цікаву картину, Радо розмовляв із чоловіком із чорним хрестом на грудях.
«мечоносець» - раптом прийшло в думки султані.
Вони про щось шепотілися, але видно точно не про щось хороше. Радо повертає голову і завмирає, бачачи перед собою Хош'яр.
—Що тут відбувається?
—Я домовляюсь із послом повелителя.
Вона підійшла ближче до них.
—Ти можеш обдурити всіх, але тільки не мене! - Вона вже повернулася, як відчула жахливий біль, звуки стали нестерпно бити в вуха і вона знепритомніла.
Меченосець одразу пішов і Радо пішов до палацу.
—Мамочко! - До неї підбігла Фахріє і заплакала, вона в цей час бігала не далеко і бачила, що сталося.
Через тиждень. Венгрія
Їх зустріли досить привітно, спочатку провели до палацу, Влада відправили до кімнати для політичних справ, а Айгюль повели до однієї з численних кімнат для гостей,її участь в розмові старих друзів була не потрібною, да й хотілось посоріше привести себе до ладу, як мінімум скупатися.
Перед Владом відкрилися, міцні, старинні двері.
—Влад, чи ти це? - звернувся до нього так само ще молодий хлопець.
—Матьяш?
—Я вже думав на побачимося
Вони обнялися і чоловік декілька разів постукав по плечу Влада.
—А як же ти тут опинився? Ти ж у султана в полоні був, хіба ні? - в його голосі чулась легка блеф, але зрадівший Влад навіть не помітив цього. Вони сіли за стіл
—Як і всі. Втік. Але поки про це ніхто не повинен дізнатися.
—Зрозумів -коротко і тихо відповів той. —І що тепер робитимеш?
—Для початку батька хочу побачити і брата.
—Владе... Ти ще не знаєш... Бояри збунтувалися, вони вбили твого брата, повісили його на загальний огляд, а батька взагалі живцем закопали.
— Як це?! А діти, його дружина? -Він поклав руку на голову.
—Вони всі померли. Зараз там править твій дядько Владислав, що був причетний до бунта. Він ідеальна маріонетка, там зараз свято.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги « Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En», після закриття браузера.