Читати книгу - "Становлення Бойового Мага, Andrii Noshchenko"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Глава тринадцята. Вчитель.
⁃ Та ти до біса сильний! - Тот захоплено почав торохтіти, лише ми вийшли з гільдії - Ти точно маєш виступати на змаганнях! З такою силою місце у трійці лідерів тобі гарантовано!
⁃ Ага. То чим я маю усіх перемагати? Затеревенити насмерть? Забув, що в мене ані зброї, ані броні нема?
⁃ Ой, та то пусте, це легко вирішити.
⁃ Усе одно ні. Я не хочу служити королівський родині.
⁃ Так то ж не обов’язково, - Тот почесав носа - тобі запропонують, але ти в праві відмовитись. Хоча, я не памʼятаю таких випадків, щоб хтось відмовлявся. Завжди усі цього хочуть.
⁃ А я от ні, у мене інші плани.
⁃ Які?
⁃ Магом хочу стати. Сильним магом!
⁃ Ну, то звертайся до сестри, це вона в нас маг.
Я глянув на Суі, що мовчки посміхаючись йшла поруч.
⁃ А скільки тобі років? - ніяк не вгамовувався Тот.
⁃ Двадцять.
⁃ Двадцять?! Ти на два роки молодший за мене і вже Бойовий Майстер? Ти в животі матері тренуватися почав?! Мені двадцять два, а я все ще воїн. Я нікчема…
⁃ У тебе все попереду, головне тренуйся і ти зможеш хоч Бойовим Предком стати. - вирішив підбадьорювати його я.
⁃ Аби все було так легко, то ми усі б тут вже Предками були! Але їх на все королівство лиш десятка два, як думаєш, чому? Чому Бойових Предків так мало? Гадаєш, Бойові Майстри мало тренуються? Ні і ще раз ні. Просто хтось здатен подолати той рубіж, а хтось, навіть тренуючись усе життя, ні!
⁃ То ти вже здаєшся, навіть не спробував?
Тот замовк і йшов далі стиснувши кулаки. Ну хоч так…
⁃ Суі, а тобі скільки років?
Дівчина від питання стрепенулась і почервоніла. Мабуть, не очікувала.
⁃ Сі-сімнадцять!
⁃ А ти вчилась десь на мага, чи це все природнім шляхом набувається?
Суі подивилась чи серйозно я питаю, чи шуткую. Або, чи не дурень я часом.
⁃ Вчилась звичайно. Десять років у школі магії.
Ого! Десять років, щоб з першого кола дійти до третього. Моє бажання стати магом зазнало тут серйозного удару.
⁃ А в тебе лишились зі школи якісь книжки по магії для початківців? Чи, може, підручники?
⁃ Ні, магічну літературу неможна виносити зі школи, є лише старі конспекти з тих часів.
Я кілька хвилин набирався сміливості.
⁃ Даси почитати? Я поверну…
Вона засміялася, зиркаючи на мене чорними очима.
⁃ Звичайно ж дам, то ж просто конспекти, вони не мають жодних секретів.
⁃ Дякую. А ти знаєш щось про того майстра, до якого ми йдемо?
⁃ Так, трішки. Він зʼявився у нашому місті ще за кілька років до мого народження і поселився поруч з садибою нашої сімʼї . Коли я була мала, то постійно чула, як він гримів залізяччям за парканом. Але потім щось трапилось, і він почав займатись алхімією. Воно то стало значно тихіше після цього у нашому районі, але іноді з його дому несе такий сморід! Іноді це жахливо.
⁃ Ого! То він не лише майстер зброї, а ще й алхімік?
Я згадав, як у лісі зранений Бойовий Предок проковтнув лише одну пігулку і його рани моментально затяглися. Цікаво, дуже цікаво!
⁃ А що він за людина? Ви з ним спілкуєтесь?
⁃ Ні, старий має дуже дурний характер і починає сваритися навіть через дрібниці. Через це він живе один, і навіть служниці, котрих він періодично наймає для хатніх робіт, того ж дня тікають з його дому у сльозах.
Здається, купити списа буде нелегко.
⁃ Тот! Ти впевнений, що зі старим майстром у нас все пройде добре? Суі ось каже, що він чи не на голову хворий.
Тот на мить зупинився.
⁃ Ні, не впевнений. Та спробувати усе одно варто. До того ж, ми вже майже прийшли.
Ми звернули з головної вулиці у провулок.
⁃ То я тоді додому, - сказала Суі, - а вам вдачі зі старим.
⁃ Ага. - Тот помітно нервував, що на ніць звело його пащекуватість - Ходімо.
Пройшовши ще кількадесят метрів ми зупинились навпроти високого цегляного паркану з старими деревʼяними воротами. І паркан, і ворота мали занедбаний вигляд, дошки воріт навіть вже почали підгнивати знизу. Тот погрюкав кулаком у ворота.
⁃ Старий майстер!
Тиша. Тот зачекав трішки і повторив. Без результату. Я розповсюдив відчуття і побачив людину, що сиділа на ґанку у кріслі-гойдалці та з мідного чайника наливала алкоголь собі до рота. Я не міг визначити його силу, тож, він або проста людина, або Бойовий Предок! Непростий дід у будь якому випадку.
⁃ Може, його нема вдома? - Тот знизнув плечима і подивився на мене - Зачекаймо?
⁃ Ні, він вдома, сидить на ґанку і вдає, що нас тут немає.
Я посунув Тота від воріт і гучно сказав:
⁃ Пане, я знаю, що ви вдома, відчиніть будь ласка. Нас послали сюди нездари з ремісничої гільдії, вони визнають, що поряд з вами усі вони криворукі та косоокі нероби, що можуть виготовляти лиш лайно замість зброї!
Я відчув, що цими словами зацікавив його, він перестав глегати алкоголь і уважно слухав мене.
⁃ Вони кажуть, що лише ваша неперевершена майстерність здатна допомогти мені. Я лише хочу купити у вас зброю, і зараз же піду, не стану вас турбувати.
Раптом ворота заскрипіли трішки відчинившись.
⁃ Заходьте, раз прийшли вже…
Ми просунулися у ту шпарину, що він нам відкрив. На ґанку сидів просто здоровенний чоловік, якого я ніяк не міг назвати старим, попри його сиві як сніг волосся, вуса та бороду. Він не проста людина. Він Бойовий Предок!
⁃ Ну, то чого припхалися? - старий залив ще ковток алкоголю до рота.
⁃ Майстер, ми прийшли за вашою допомогою, - почав я дуже обережно - я випадково розніс вщент залу зброї у гільдії ремісників, через те, що вони торгують лайном. І голова залу сказав, що якось, десять років тому, бачив у ваших руках неперевершений спис, котрий ви тоді бажали продати, але гільдія не мала на той момент достатньо коштів. То я прийшов сюди з одною ціллю. Чи не могли б ви продати мені той спис?
⁃ Неперевершений спис, кажеш? - він почухав бороду про щось замислившись. - А, ти про те старе залізяччя?
Старий майстер вказав на якусь іржаву палицю, котрою були підперті двері до якоїсь господарської будівлі.
⁃ Ну, спробуй, якщо зможеш.
Я підійшов до списа і висмикнув його з землі, куди його було встромлено вістрям. Важкий! Трішки іржавий і брудний від дощів, але… Я буквально вдарив щосили по спису аурою, змусивши його дрібно затремтіти, від чого уся іржа та бруд злетіли з нього хмарою у повітря. Скарб! Я роздивлявся його цільнометалеве ратище, що було вкрите орнаментом відтворюючим дрібну луску якогось звіра. Луска блищала на зовнішніх частинах, та була вкрита темно сірою патиною у заглибинах. Вістря довжиною з лікоть та шириною у долоню в нижній частині, з двома глибокими долами по боках було бездоганне!
Я вийшов на середину двору, крутнув списом над головою та навколо себе, після чого провів пару прямих ударів. Неймовірна зброя! Жоден пʼятий клас і поруч не стояв!
⁃ Майстер, це найкраще, що я до цього тримав у руках!
Той уважно дивився на мене.
⁃ Я хотів би його придбати. Чи можете ви назвати ціну?
⁃ Спис не продається.
Я ошелешено витріщився на нього. Я не розумів. Він використовував його як мотлох, котрим підпирав двері, а зараз каже, що спис не продається? Це жарт такий, чи старий просто набиває ціну?
⁃ Але майстер…
⁃ Та це не означає, що ти не зможеш його отримати! - перебив він мене. - я не віддам свого списа тому, хто геть не тямить як ним користуватись. Так, у тебе є якась там сила, та твоя сила ніщо, коли ти махаєш зброєю наче оглоблею!
Це він вирішив так самоствердитися за мій рахунок? Старий встав і повільно підійшов до мене, роздивлявся, ходячи навкруги. Як коня на базарі роздивляється, подумав я.
⁃ Я подарую тобі цей спис за однієї умови, - старий усе ходив навколо - якщо ти станеш моїм учнем!
Що, чорт забирай, він несе?
⁃ Старий майстер мабуть шуткує, - я встромив спис назад у землю, та вирушив до воріт. - Йдемо, Тот, цей старий дійсно несповна розуму.
Та не встиг я і пари кроків зробити, як старий опинився біля воріт і так влупив по мені аурою, що я шкереберть покотився аж до ґанку його будинку.
⁃ Хлопче, я дозволив тобі увійти, та не памʼятаю, щоб дозволяв вийти!
Халепа! Старий то точно несповна розуму! Я не бачив виходу, проти такої сили я що мураха.
⁃ Пане, хіба так запрошують собі учнів?
Як не силою, то може хитрістю вийде втекти звідси.
⁃ Я саме так, маєш щось проти? То доведи силою, де я неправий!
Він притис мене аурою до землі з такою силою, що суха глина під мною пішла глибокими тріщинами. Та я ж так скоро коні двину! Він зовсім здурів?
⁃ Пане, вибачте, але я хочу стати магом! Мій рівень бойового мистецтва мене вже цілком влаштовує!
⁃ Дурне щеня! - старий скаженів - У тебе геть немає жодного рівня, що ти мелеш!
Гаплик! Мені точно гаплик! Що ж робити? Погодитись? А потім, зачекавши слушної миті втекти? Думки вроздрай цибали у моїй голові. Ні, від такого не втечеш. Йому навіть контракт не потрібен, з його силою він у будь якій шпарині, куди б я не заховався - хоч на краю світу, мене знайде і як блоху розчавить. Халепа! Якщо погоджуватись, то треба хоч щось собі виторгувати!
⁃ Добре, я усе зрозумів, я помилявся!
Старий трохи зменшив тиск аури, чекаючи що ж я скажу далі.
⁃ Я згоден стати вашим учнем, але за одної умови!
⁃ Що за умова, кажи швидко, учню мій, якщо я зможу, то звичайно ж виконаю!
⁃ Навчіть мене, окрім бойових мистецтв, алхімії!
⁃ Алхімії? Нащо тобі та дурня? То дитячі забавки, та й до того ж доброго алхіміка з тебе все одно не вийде, у тебе нема небесного вогню.
⁃ То вже мої турботи, пообіцяйте навчити мене, або хоч разчавіть тут на місці, бо учнем вашим я не стану!
Старий замислився.
⁃ Згода, але у мене теж є одна умова!
⁃ Яка?
⁃ Я почну тебе вчити алхімії лише якщо ти переможеш на змаганнях, які скоро розпочнуться.
⁃ Я згоден!
⁃ Хооооо? Настільки впевнений у собі? Та тобі навіть третє місце не світить зараз! Це добре, що в нас ще є час для тренувань. Як тебе звати, мій учень?
Старий прибрав ауру, даючи мені змогу звестись на ноги.
⁃ Мене звуть Аней. А як вас звати, майстер?
⁃ Моє ім’я Крук, та ти зви мене просто вчителем, це мене добре потішить. Он твоє житло відтепер - він пальцем показав на маленький будинок у кутку двору - за пів години чекаю тебе у тут для тренувань!
⁃ Добре, вчитель! Я зрозумів, вчитель!
⁃ Ти! - він ткнув пальцем в Тота - Завтра поведеш його записатись на змагання!
Той лише закивав головою і пішов до воріт.
⁃ Та що ж це таке! Один Майстер, другий Предок, лише я нікчемний… - тяжко простогнав він у воротах.
Я зачинив за ним та пішов до свого будинку.
⁃ Викусіть, старі вилупки, тепер і у мене є учень, що подере ваших на шмаття! Ха-ха-ха! А-ха-ха-ха! - почулося з дому мого нового вчителя.
Спиною пробігли неприємні мурахи.
За пів години я вже стояв посеред двору і чекав на вчителя. Він вийшов на ґанок і скинув сорочку, лишившись босоніж та в одних штанях. Твою ж! На його фоні я виглядав кволим підлітком.
⁃ Випусти усю свою ауру з жагою крові, хочу подивитись. - сказав він, наближаючись до мене.
Я зробив як він просив. Навіть жодної волосини не смикнулося на його бороді, вчитель наближався до мене тою ж рівномірною ходою. Оце так сила! Усі Бойові Предки такі?
⁃ Непогано, непогано… - він простяг руку - дай сюди списа, покажу тобі перші три удари.
Я прибрав ауру і подав йому спис, та відійшов трохи в сторону.
⁃ Дивись уважно, Аней, я буду повторювати кожен удар повільно, поки ти його не просто побачиш, а повністю зрозумієш.
Вчитель став у стійку і легко, без усілякої аури, виконав простий прямий удар. Але що то був за удар! Я стояв далеко збоку, та мене аж вітром хитнуло! Як? Я напружив усі свої відчуття, розглядаючи рух кожного мʼяза, кожної кістки, їх швидкість та силу, що прикладалась кожного моменту.
⁃ Я зрозумів, вчитель! Давайте наступний!
⁃ Вже зрозумів? - він подивився на мене примжуривши очі - добре!
Здається, він не повірив, але вирішив провчити, тому показав іще два удари.
⁃ Точно зрозумів? Усі три? - все перепитував він, віддаючи мені списа.
⁃ Так, вчитель!
Я узяв до рук списа і стаючи у стійку випустив ауру, від чого одразу ж отримав потиличника.
⁃ Без аури! - гримнув він.
Я ошелешено дивився на нього. Вчитель похитав головою.
⁃ Навіть цього не знаєш. Анею, аура то дуже підступна річ. З одного боку, вона дійсно може кратно посилювати бійця. З іншого ж боку, коли ти посилюєш аурою недосконале володіння - то вона стає милицями. А що буде, коли вибити милиці у каліки? Вірно! Він впаде і вже не стане. Тож запам’ятай, Анею - лише досконалість можна посилювати аурою, в усіх інших випадках ти все одно що каліка, якого майстер, навіть слабший за тебе, легко розібʼє.
⁃ Я запам’ятав, вчитель!
Він дійсно був правий. Усі мої бої, що я пройшов раніше, були або не зовсім чесними, або з монстрами. Двох Бойових Майстрів у князівстві я переміг обманом, можна сказати. А більше серйозних сутичок з людьми я і не мав. Начальника застави можна навіть не згадувати, він був на два класи слабший за мене, то була страта у чистому вигляді як вона є.
Я став у стійку і на хвилину заплющив очі. Повільно у думках відтворив рухи вчителя і виконав удар. Ні, не те, дуже повільно. Ще раз, не те, дуже слабо. Я повторив з десяток разів, але все не виходило. Чого мені бракує? Сили? Швидкості? Ні, для такого простого удару в мене цього вдосталь. Так чого? Вибух, ось що! Адже сила удару залежить від квадрату швидкості помноженого на масу. І якщо квадрат вибухової швидкості помножити на масу мого списа… Яка ж пробивна сила утвориться? Що зможе її зупинити? Отже, початок руху, має бути як вибух! Я сконцентрував ману у клітинах необхідних мені мʼязів та наче підірвав її. Ось воно! Я майже ідеально виконав удар. Вчитель скочив з крісла, у яке тільки що сів.
⁃ В мене вийшло!
Я повторив цей удар ще кілька разів, доки він не став ідеальним. Я зупинився, поставивши списа на землю втиком. Ратищем стікали тонкі цівки крові з моєї порваної долоні.
⁃ У тебе дійсно вийшло! - ошелешено сказав він - Так швидко… Тримай!
Вчитель кинув мені пігулку, від якої шкіра загоїлася за якісь секунди.
⁃ В тебе ще два удари, не забувай!
За пів години і з ними було завершено.
⁃ Добре, добре, я у тобі дійсно не помилився! Відпочивай до завтра, зранку я покажу тобі звʼязки цих простих ударів.
⁃ Дякую, вчитель!
Я пішов у свій будинок. Здається, я недарма тут лишився. Якщо старий навчить мене своїм технікам…
Наступного ранку Тот пошкрібся у ворота і ми втрьох з Суі пішли на реєстрацію для участі у змаганнях.
⁃ Вибач, Анею, я не знав, що старий є Предком! Навіть мій батько не знав цього, мені дуже шкода, що ти потрапив у таку халепу!
⁃ Ой, та годі тобі, усе не так вже й погано. З тренувань Предком я теж отримаю свій зиск.
⁃ Я приготувала для тебе конспекти, забереш на зворотньому шляху?
⁃ Добре Суі, дякую! Ти точно впевнена, що хочеш брати участь у змаганнях?
⁃ Так! А що, почнеш відмовляти, тому що я дівчина?
⁃ Та ні! - я був здивований такою реакцією - Просто ти така тендітна, а там будуть битися такі як я…
Дідько, та що я несу, бовдур! Яке моє діло, хоче - хай бʼє морди.
⁃ Ти думаєш, що я слабка? - Суі схмурніла - Так, тебе може я і не здолаю, але принаймі з братом я на рівних!
⁃ Бреше. - байдуже сказав Тот - Вона сильніша. Я хіба що один раз з десяти у неї виграю.
⁃ Ого! - я іншими очима подивився на Суі - А який у тебе атрибут?
⁃ Секрет!
⁃ У Суі досить незвичний атрибут, - Тот вирішив здати усі секрети сестри - через нього її називають королева-метелик.
⁃ Брааааат!
⁃ Та моя тобі порада, - усе не замовкав він - як побачиш її нічних метеликів - тікай. Біжи якнайдалі і щодуху. А то смерть.
⁃ От кому точно смерть, то тобі! - Суі розлютилася - Молись, щоб ми не зійшлись на рингу!
⁃ Ну все, мир, мир, мир - я на ходу обійняв їх за плечі і притис до себе.
⁃ Анеееей! - завопіли вони в унісон як справжні брат з сестрою.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Становлення Бойового Мага, Andrii Noshchenko», після закриття браузера.