Читати книгу - "Одного разу я прокинулась і перетворилась на..., Ліна Діксон"

-Пішли.

Ми пройшли до кухні. Олівер увімкнув м’яку підсвітку на стелі, аби не мусолити очі яскравим світлом люстри. Я сіла на стілець, спершись спиною в стіну. Олівер підійшов до стільниці та налив мені води в чашку. Мій погляд був мимовільно прикований до нього. Я спостерігала за його рухами, закохано дивлячись на його постать. Хлопець простягнув мені чашку із водою, сівши на стілець поряд. Я зробила ковток, поклавши чашку назад на стіл. У цей момент він запитав:

-У тебе на найближчі дні які плани?

-Плани, плани… - протягнула я, - робота, які плани…

-Я маю на увазі після завершення цього розслідування. У тебе немає справ?

-Та ніби ні, - потиснувши плечем, відповіла я.

Він підійняв очі, закохано глянувши на мене:

-То я можу запросити красуню на чашку кави у якесь красиве місце?)

-Безсумнівно), - посміхнувшись, відповіла я, - навіть якби у мене були плани, у такому разі я б їх відмінила).

-Справді? – так ж дивлячись на мене, перепитав він.

Я також тримала свій погляд на ньому, просто потопаючи у його сірих, сяючих очах, гублячись у солодкому, оксамитовому голосі.

-Так, - впевнено відповіла я, - для мене час, проведений з тобою, цінніший за будь-які інші буденні речі.

-І чому ж? – продовжував запитувати він, насолоджуючись моїм голосом та словами.

Я, забувши про всілякі правила та іншу сувору маячню, що мала б мене зупиняти у такі моменти, не замислюючись, почала:

-Тому що мені подобається бути поряд з тобою. Мені спокійно та мило, коли ти поруч. З тобою я начебто забуваю про усі життєві проблеми та негаразди та можу дозволити собі просто побути собою. Ти – найкраще, що сталося зі мною у цьому світі.

Він закохано дивився на мене, слухаючи та ковтаючи кожне моє слово. Його погляд раптом зупинився на моїх рожевих, пухких губах. А мій – на його… У цей момент у моєму серці щось хвилююче, проте так палко та солодко йокнуло. Ось воно! Те саме, що мало б йокнути кілька хвилин назад, але до зовсім іншої людини…

Він заклав пасмо мого скуйовдженого волосся мені за вухо, так ж зачаровано зачепившись своїм поглядом за мій. Здавалося, ще одна мить, і… Він раптом зметушився, взявши себе в руки. Олівер неоднозначно всміхнувся, відповівши:

-Навзаєм, красуне).

Він підвівся та, кинувши мені ще одну посмішку на прощання, вийшов у коридор. А я залишилася сидіти на місці. Мій погляд був направлений у порожнечу. У серці досі витало те палке почуття кохання, проте водночас із цим там починав зароджуватись і холодний відчай. Я опустила голову на коліна, відчуваючи, як мене починає полонити безвихідна туга. Я покохала не того.