Читати книгу - "Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева"

- Добре, я потім подивлюся, - вимовив Мін і почав схилятися в мій бік. 

 У мене перехопило подих, але... Мін просто дотягнувся до тумбочки біля ліжка і поклав туди мої листочки.  А потім знову випростався. Я покосилася на нього. Глянула навіть якось розчаровано, але змогла все ж набрати повітря в легені.  

 Щось мої мізки зовсім перестали працювати.  З чого я вирішила, що Мін захоче мене поцілувати? Добре, що він не вміє читати думки. Йому було б над чим посміятися. 

- Отже, ти завтра до школи не підеш? - запитала, поправляючи поділ своєї спідниці. 

 Тепер я не знала, куди себе подіти, бачачи боковим зором, що Мін дивиться на мене. І це було хвилююче приємно. Нехай дивиться. Якщо не зводить з мене очей, тож, я йому подобаюся. Що, якщо подобаюся? Можливо, я почервоніла від задоволення і якогось легкого і теплого відчуття, що розлилося по венах. Я можу подобатися Джи Міну. Може, я сплю? 

 Мені здавалося, що тут і зараз зі мною відбуваються неймовірні речі, наче я отримала свій найочікуваніший подарунок на Різдво й акуратно, із завмиранням серця, розмотувала упаковку. 

- Не збирався, - вимовив Мін. 

- Ти себе ще погано почуваєш?  

 Я перевела стурбований погляд на нього. Він справді хворий? Що, якщо йому зараз погано, а він змушений сидіти зі мною? 

- Якщо ти втомився... 

- Я не втомився, не хвилюйся, Джи Йон. Зі мною все гаразд. Справді. 

 Його погляд ковзнув униз і затримався на моїх колінах. Мені чомусь захотілося їх чимось прикрити, але спідниця була занадто короткою, щоб приховати коліна від таких поглядів.  Мої долоні залишили в спокої край подолу спідниці і прикрили коліна. Мін поворухнувся, а мене щось смикнуло піднятися.   

 Спекотно якось стало поруч із Міном. Душно. 

- У тебе так багато книжок, - вимовила трохи захриплим голосом, немов у мене в роті пересохло. 

- Кх, - вичавив із себе Мін, ніби в нього  пирхота в горлі або треба прокашлятися. 

 Я обернулася до хлопця. Він поправляв волосся, відвівши погляд убік, відкинувся трохи назад, спершись однією рукою на ліжко.  

- Так.  

 Він уважно глянув на мене.  

- Ти багато читаєш, - сказала те, що було очевидним.  

- Я люблю читати.  

 Мін знову поправив волосся, відкинувши його назад, провівши рукою вздовж проділу.  

 Я усміхнулася. Джи Мін був таким гарним. У нього пряме високе чоло, на яке знову впав неслухняний чубчик. З відкритим чолом Мін виглядає трохи по-іншому. 

- Мені так само подобається читати, - вимовила, намагаючись не показувати, що його маніпуляції з волоссям привернули мою увагу, - але дядько завжди лається, коли застає мене за книгою. Він вважає, що я маю більше допомагати тітці в кафе. Тому що... я маю приносити родині якусь користь.  

- Вони отримують за тебе допомогу, як опікуни. 

 Тепер я гірко посміхнулася. 

- Цього мало. Можна я подивлюся? 

 Я кивнула в бік книжкової полиці, на якій справді стояла безліч книжок. 

- Звісно, - усміхнувся Мін. - Ти можеш робити тут усе, що завгодно. 

 Я переключила свою увагу на книги. Мене вразив широкий діапазон і розмаїття жанрів, напрямків. Тут була сучасна художня література, світова класика і навіть наукова література, історія, психологія, медицина. На корінцях красувалися написи англійською, і таких книжок було досить багато, китайською та японською. Якщо я правильно зрозуміла, кілька книжок були німецькою і ще якоюсь незнайомою мені мовою.  

- Ти все це прочитав? - здивувалася я.  

- Майже.  

- Ти знаєш японську?  

- Так, - якось неохоче відповідав Мін.  

 Я здивовано обернулася.  

- І можеш вільно читати китайською? 

 Мін поморщився, зобразивши на обличчі усмішку. 

- Ух ти! Упевнена, що вчитель Кан навіть не підозрює про глибину твоїх пізнань у китайській. 

 Містер Кан був нашим учителем китайської мови. Мін краще за всіх знав китайську і більше за всіх знав китайські ієрогліфи, але, щоб читати літературу китайською мовою... Мені стало навіть якось соромно. У мене китайська йшла туго і з великим скрипом.  

- Не будемо його розчаровувати, - задумливо промовив Джи Мін.  

 Мені раптом здалося, що Мін у всьому такий. Він ніколи не показує всю глибину своїх знань, ніколи не показує своїх здібностей повною мірою, незважаючи на те, що він один із найкращих учнів за успішністю. На мить відчула себе поруч із ним маленькою, слабенькою, дурненьким створінням, яке навіть ще з яйця не вилупилося.  

- Хочеш, я підтягну тебе в китайській?  

 Я здивовано глянула на Джи Міна. Він немов відчув щось. Наступної миті до мене дійшов сенс його слів. Він запропонував позайматися зі мною.  

- Ну... - зам'ялася я, - не знаю. Ти хочеш витратити на мене свій час? Це буде зручно?