Читати книгу - "Наші розбиті серця , Кетрін Сі"

Втрата розуму. 

На ранок коли я прокинулася то зрозуміла, що спала на вулиці у тому самому кріслі. От чорт, я знову не змогла встояти перед алкоголем і втратила розсудок. Близько року тому я почала доволі часто пити і це з кожним разом стає все серйозніше. Одного разу я стільки випила, що ледве знайшла дорогу до квартири, усіх сусідів по будила. Шон тоді добряче злився на мене, та мені вдалося замяти цю ситуацію - я сазала, що моя подруга померла, тому я так багато випила. Сусіди зрозуміли мене і не згадували ту ситуацію, а от Шон так і згадує її, і доволі часто. 

Увійшовши до будинку я почула музику, що лунала з клонки, мабуть Емілія увімкнула. 

– Доброго ранку, - нічого не відповідає. - Я вчора образила тебе? 

– Ні.

– Тоді чому ти ігноруєш мене? 

– Як ти могла стілки випити й заснути на вулиці? Ти хоча б подумала про наслідки?

– Які наслідки, Емілія? 

– Та байдуже які! - ставить горнятко з чаєм на стіл. - Випий, на вулиці доволі холодно.

– Твоя правда, там дійсно холодно. 

З посмішкою на обличчі я взяла горнятко і зробила перший ковток. Чай був не солодкий, та я вирішила нічого не казати, Емілія й так злиться на мене. 

– Після обіду приїде якийсь ландшафтний дизайнер.

– Навіщо? 

– Місіс Круз так захотіла, - знизує плечима. – Зранку подзвонила і сказала зустріти його і все показати. 

– Надовго він приїде? - мені геть не подобається ця ідея.

– На три дні… та якщо пані сподобається як він виконує свою роботу - він стане постійним садівником.

– А де буде жити? - хоч би не тут, ненавиджу нових людей. 

– Спочатку у будинку, а далі якщо залишиться, то йому зроблять власний будинок у сараї.

– У нас є сараї? 

– Старий будинок у дальньому кутку саду, - пояснює Емілія і я тяжко зітхаю. 

– А коли має прийти? 

У дверях долунає неочікуваний дзвінок і я здригаюся.

– Напевно, що зараз.

– От чорт, - озираюся на дзеркало і розумію, що виглядаю жахливо після ночі  сну на вулиці у кріслі. - Ти зустрінь його, а я поки піду приведу себе до ладу, гаразд?

– Біжи швиденько, це ти все таки господарка будинку і маєш йому все показати, а не я. 

Киваю і швидкими кроками прямую до нашої спальні з Шоном. 

Я намагалася швиденько змінити свій наряд та привести зовнішній вигляд до ладу, але однаково ці маніпуляції зайняли в мене більше двадцяти хвилин. Коли я спустилася на перший поверх мене зустріла стурбована Емілія.

– Щось сталося? 

– Він без дозволу пішов оглядати сад. 

– Що? - це доволі нахабно з його боку. 

Впевненими кроками я попрямувала у сад, побачивши спину чоловіка я вже хотіла почати відчитувати його.

– Доволі занедбано тут, - цей голос.

– Що? - перепитую.

Чоловік розвертається і робить невеликий уклін. 

– Кажу, що тут доволі занедбано, - посміхається і я розумію, що вперше бачу його посмішку. 

– Ейден? Ти як… ти чому тут? 

– Хотів з тобою зустрітися, Хейзі. 

– Ти не маєш тут бути, це трохи неправильно.

– А що неправильного? Мене найняла місіс Круз у ролі ландшафтного дизайнера, от я і прийшов на роботу.

– Ти знав, шо це будинок Шона? 

– Якщо скажу, що ні - ти не повіриш мені?

– Твоя правда - не повірю. 

– Як твої справи? 

– Не знаю, – відповідаю і не можу відірвати погляд від Ейдена. – А твої? 

– Не знаю. 

До нас підходить Емілія і я розумію, що ми стоїмо надто близько з Ейденом. 

– Не познайомиш нас? 

Мені стає ніяково, Емілія все зрозуміла. 

– Ходімо краще до будинку. 

Опинившись у будинку, я нарешті змогла спокійно видихнути. Чомусь мені здається, що Шон відправив когось шпигувати за мною, це відчуття зі мною ще з того моменту, як він поїхав. Напевно він дійсно відправив когось шпигувати за мною, адже він не даремно тоді сказав, що у будь-якому разі дізнається чи виходила я за межі будинку. Шон здатний на такі жахливі речі, як шпигування, шантаж та таке інше. Для нього немає нічого святого. 

Ейден здивовано дивиться то на мене, то на Емілію. Я не знал, що казати. Потрібно представити їх один одному. 

– Емілія, це Ейден, ми познайомилися з ним у ту ніч. 

– У яку ту саму ніч? - перепитує і я розумію, що вона не розуміє, про яку ніч йде мова.

– Я врятував її, коли вона була поранена. - Втрутився у розмову Ейдн.

– Емілі, це Ейден - мій друг. - Роблю акцент на слові друг.

– Емілія - хатня хобітниця сім'ї Крузів, - простягає руку чоловіку.

– Приємно познайомитися, - відповідає на рукостискання. 

– Мені також, юначе. 

Емілія ніколи в житті так не розмовляла як зараз і це дивно. Сподіваюся вона нічого не напридумувала у своїй голові. Ще з хвилину ми просто мовчки стоїмо і дивимося один на одного, а потім я вирішую брати цю ситуацію під контроль:

– Можливо чаю? 

– Чудова ідея, я зараз швиденько заварю чорний чай. - Повертається тілом до Ейдена. - Ти ж п’єш чорний чай? 

– Звичайно. 

У цей момент йому б не завадило посміхнутися, та Ейден стояв мов кам'яна стіна. Емілія підозріло глянула на нього але нічого не сказала. Ми залишилися удвох. 

– Навіщо ти тут? - У глибині душі я сподіваюся, що він тут через мене. 

– Це чудовий шанс заробити грошей, ти знаєш, що вони мені потрібні. 

– Зрозуміло, - його відповідь геть не така, як я очікувала. 

– Ти засмутилася? - нічого не відповідаю. – Чому? 

– Ви там довго будете стояти? - Емілія визирає з кухні. 

– Вже йдемо.

Оминаю Ейдена і заходжу до кухні, де вже на столі стоїть пиріг та печиво до чаю. Чомусь мені здається, що тут зараз доволі гнітюча атмосфера. 

– Сідайте, - ми робимо саме так, як вона каже. - Ви що переспали? Чому між вами таке напруження?