Читати книгу - "Напівдоторком, Александра"

РУСЛАН

Цей ранок не мав ні чим відрізнятись від інших. 

Я зараз мав би сидіти, писати звіт, проте, мої думки не покидала одна маленька, але ДУЖЕ важлива деталь. Вчора ввечері Святослав мені повідомив, що в Італію прилетів чоловік на ім'я Азамат Каримовський. Це ім'я, а точніше особу, яка під ним приховується, я знаю дуже добре, адже підроблений паспорт робив йому мій добрий знайомий. Цікаво дещо інше: що командир Тигрів які мають бути у Непалі, робить на території Антанти, при тому не попередивши мене? Розвідувальна операція? Тоді чому приїхав сам Рустам, а не прислав когось зі своїх підлеглих? Питання про попередження по приїзду, так само не відпало. Залишається один варіант: від мене хочуть щось приховати. Однак що... І чому?

Я ламав голову, аж допоки не завібрував телефон на столі.

-Слухаю, Сержанте.

-Кеп у нас проблема, не знаю наскільки значна, але я не можу не повідомити, це стосується Олександри.

Марк так швидко тарабанив, що я ледь зміг розібрати, але почувши, що справа стосуватиметься Саші, одразу напружився. Невже...

-Кажи.

-Ти ж пам'ятаєш, про приїзд Тигра? Так от, сьогодні Кріт помітив, як він закладав вибухівку в одному будинку, який знімає Старша Каморра.

-Оце так новини. Він мені весь план згадить. А Саша до чого тут?

-Судячи зі всього вона направляється саме туди.

-....Їдьте туди, якнайшвидше. Я теж виїжджаю.

Я летів, мов шалений, не думаючи, ні про устав, ні про консперацію. В голові крутилася лиш одна думка "Тільки б встигнути, тільки б з нею все було добре..". Прибувши на місце, одразу зірвався в будинок, і коли я вже стояв посеред холу, то побачив, як Саша взялася за ручку дверей. В голову вдарив адреналін і я на всіх парах понісся до неї, але все ж не встиг зупинити дівчину, і прозвучав гучний вибух. Менш ніж за секунду я був поруч і обхопивши її руками, закрив собою. Уламки розліталися у всі боки, ріжучи спину і впиваючись у шкіру. Проте, цей біль - ніщо, в порівнянні з тим всепоглинаючим відчуттям щастя і теплоти, від того що я доторкнувся до НЕЇ. Моєї палкої коханої дівчини. Здається, всі ці п'ять років без неї, я навіть дихав не на повні груди, але одна її присутність, її м'який запах м'яти, змогли зняти тей камінь з душі, який так довго висів ярмом на шиї. Благаю, хто б там зверху не був, Бог, Аллах, Будда, хай ця мить стане вічністю!

Раптом, Саша підняла голову і впилася своїм пронизливим поглядом в моє обличча. Ці очі...Ці блакитні, прозорі очі.. Як давно я мріяв в них заглянути.

- Руслане..- Пошепки мовила, ледь торкаючись пальцями мого обличча, ніби боячись, що все це нереально. Я й сам боявся поворухнутись, навіть очі закрив, бо думав що за мить все зникне, МИ зникнемо. 

Так і  відбулося. Коли я відкрив очі Саші поряд вже не було. Вона втікала, а я за нею. Мені мало, мало її, я як справжнісінький наркоман прагну знову отримати свою дозу. Вже на вулиці  я наздогнав і знову заключив Лексу в свої обійми, а сам зарився обличчам в волосся, вдихаючи запаморочливий запах знову і знову. Точно наркоман. 

А Саша...Вона навіть не рухалася, лише просила відпустити.

 Але я не можу, НЕ МОЖУ! Моє тіло яро противиться лише одній думці, що дівчина буде не поряд. В мені відбувалась жахлива бородьба мозку, який твердив: " Дурень, що ти робиш? Відпусти! Не ламай її, вона не твоя і твоєю не буде", а серце мовля: " Вона твоя, і тоді, і зараз, і завжди. Не відпускай ні за що на світі!". 

І я відпустив. Відпустив, бо люблю, бо вона хотіла цього. І не важливо наскільки важко було відпускати її від себе, дивитись, як з кожною секундою її силует стає все далі і далі залишаючи за собою лиш ледь вловимий запах свіжої м'яти.

Коли хлопці приїхали то застали мене заціпенілого посеред двору. Вперше за довгий час я відчував себе...загубленим? Відчуття, ніби світ рухнув.

-Кеп, ти як? - Збентежено запитав Марк.

Вмить, мене охопила шалена лють. Рустам зробив фатальну помилку.

-Скажи Святу, хай знайде мені ту падаль. Поговоримо.

Мій голос був холодніше колючого льоду. Марк знав, що це не сулить нічого доброго.