Читати книгу - "Закоханий з Едемії, Юрій Гурін"

Він повернувся до столу. І хотів уже витягти з Вадима інформацію про вчорашній вечір, як несподівано прийшла Ліда.

— Вітаю всіх, — привіталася Ліда, легко поклавши руку на моє плече.

Вона також світиться. «Як гарно подорожі впливають на жінок», — зробив висновок Мирослав. За два дні вона і зовні, і внутрішньо змінилася докорінно. На неї було приємно дивитися, з нею легко спілкуватися, вона виглядала щасливою.

— Ну що, ви вже все розповіли? — запитала Ліда.

— Та ні, ще нічогісінько не встигли сказати.

— Ну, ви вже поділитеся зі мною нарешті, що там вчора такого сталося?!

Вадим знову розплився в усмішці й ледь стримуючись, щоб не розсміятися, ледь промовляючи слова, почав…

— Леді та джентльмени, до нас на честь дня народження моєї любої дружини (це звертався власник цього готелю) приїхав видатний співак, — на цьому місці він уже не втримався і розсміявся на увесь зал. Дехто з навколишніх також почав реготати.

— Та досить вже, — втрутилася Оксана, ледь стримуючи сміх.

— Годі вже знущатися, скажіть нарешті, що там учора було, — почав нервуватися Мирослав.

— Не гарячкуй, — знову поклала руку йому на плече Ліда. Її погляд та усмішка дійсно заспокоювали. — Вчора був прекрасний вечір. Усім дуже сподобався.

— Був день народження в дружини власника готелю. Той запросив музикантів, щоб привітати її. Ти, схоже, трішки перебрав, раптово піднявся й пішов до музиканта-гітариста. Довго роздивлявся гітару фірми Taylor, а той запропонував тобі щось зіграти. Ти почав награвати якусь мелодію і він, помітивши це, підійшов до власника готелю. Той виявився з почуттям гумору. Він узяв мікрофон і тоді…

Ліда на цьому місці також не втрималась і засміялась, ледь притримуючи рота рукою. Вадим теж вибухнув сміхом.

— З одного боку, добре, що всі в такому доброму настрої, але вже кортить дізнатися, що там в біса вчора було… — вимовив Мирослав.

— Власник представив тебе як відомого артиста, який спеціально приїхав на день народження своєї люблячої дружини із самої України для того, щоб привітати її і порадувати всіх нас, — втрутилася Оксана.

— І що, це все? — здивувався Мирослав.

— То був лише початок.

— Чекайте, я що грав? Та ні, не може бути. Я гітару років десять у руках не тримав. Що я там міг зіграти?!

— Чому? Ти гарно грав і співав щиро, — втрутилася Ліда.

— А що я співав?

— “Hotel California”.

— І як? Хоч комусь сподобалось?

— Ну ти що, усі в захваті, особливо іменинниця! Вона тобі увесь вечір шампанське слала та летючі поцілунки.

— А потім що?

— Усім так сподобалось, що після тебе один за одним почали виходити інші й співати різні пісні. Уже англійською, французькою, польською. Власнику так ця ідея сподобалась, що потім він десь дістав караоке.

— А що було далі?

— А далі в караоке вже співали всі, хто хотів.

— Ти що не пам’ятаєш, як ви з Лідою разів п’ять співали “Casablanca”?

Мирослав почав пригадувати. І найголовніше, що потім вони ще купалися в басейні.

— О, пригадав!...

«У басейні я торкнув руку Ліди. Вона мені здалася такою рідною, своєю, навіть ріднішою, ніж той запах».

І Мирослав пригадав у деталях той вечір. І що було після, і їхню ніч і те, як було їм добре й без того запаху, просто так. І можливо, навіть краще, ніж із ним. Мирослав поглянув на Ліду, вона вловила своїми жіночими фібрами, що він усе згадав, і в неї легенько сіпнулася щока від легкої усмішки.

«Скільки усього відбулося за останню добу, скільки змін. Я люблю тебе, Касабланко!» — подумав Мирослав.