Книги Українською Мовою » 💙 Історичний роман » Вільні, Foma 📚 - Українською

Читати книгу - "Вільні, Foma"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вільні" автора Foma. Жанр книги: 💙 Історичний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 47
Перейти на сторінку:

     — Спробую не впасти у відчай.

     — Ну, в будь-якому разі… — вона протягнула руку в якій тримала папірець. — Приходь завтра.

     — Який привід?

     — Людям не потрібний привід щоб бачитись.

     Я взяв папірець. Поки спустились Фріда з Альбертом, ми обміркували питання глобального потепління, несвідомого покоління, і розпрощавшись — розійшлись.

     З іншої сторони гори були руїни на яких всі фотографувались. Чи знають вони для чого слугували ці споруди? Скільки трупів на собі тримали? Скільки крові з них розпивали дощі?

     Я повернувся в гуртожиток ввечері. В кімнаті досі спав Бідан з якоюсь дівчиною, тому я взяв пательню з продуктами, і вийшов на кухню. Там знову стояла дівчина яка пропонувала мені спробувати її страву.

     — Привіт. Я забула дати тобі свій контакт. — Вона протягнула телефон, — Я Хелен до речі.

     — Фома. Ти звідки?

     — Я чешка. Спробуєш?

     У неї на плиті вже кипіло рагу. Я глянув на плиту, тоді на Хелен, тоді перевів погляд на свою картоплю.

     — Добре.

     Поки я приймався готувати, вона перемішала свою гастрономічну заливку, і запросила мене до столу.

     — Смачно. Дуже. Дякую.

     — Ще хочеш?

     — Мені потрібно своє приготувати, інакше згниє.

     Я готував. Вона почала малювати. Я підійшов поцікавитись що там, але вона відвернула малюнок і сказала, щоб я всміхнувся. Швидко зрозумівши, я холодно всміхнувся, і продовжив готувати.

     — Я тебе малюю.

     — Добре.

     Вона продовжила розповідати як сильно любить малювати, і що я надто вродливий аби стриматись. І що малюють дитячі карикатури, а портрет — пишуть! Тоді додала, що я схожий на якогось актора і що мені не вистачає зросту і краси. Я механічно погодився і продовжив готувати.

     — Що ти готуєш?

     — Вечерю.

     — Даш спробувати?

     Я кивнув.

     Нарешті приготувавши, вона на швидку руку спробувала і подякувала. Захоплено, вона ще раз похвалила мою страву, і зібравшись пішла до кімнати.

     На самоті на мене знову накинулись сльози сиріт, і змучені, холодні очі їх дітей. Я відчував як тяжкий камінь тягнув мене на дно совісті і печалі. Але в цю саму мить на кухні зʼявився поляк. Спочатку я його не впізнав, але витримавши з ним погляд ми відчули як в житті запалала іскра надії.

     Він щось кинув у мікрохвильовку, і перекинувшись зі мною парою слів, зателефонував товаришу.

     Посмішка цього поляка надто вже надихає мене аби не забутись в щасливих іскрах. На кухні зʼявився ще один чоловік.

     — Я Войтек.

     — Так. — Сказав я щиросердно всміхаючись.

     — А це Міха.

     — Приємно. — Весело, я потиснув йому руку і широко всміхнувся.

     Міха приніс з собою три «Козла», і ще літер іспанського вина в картонці.

     Ці люди з кожним словом вдихали в мене життя. Прості і щасливі від того, що просто живуть, дихають і сміються. Їм не треба ходити на мітинги, не потрібно накурюватись, чи шукати недоліки в інших. Вони були живими. Вони просто любили і поважали, — не намагались душити повітря своєю награною естетикою, адже не грали, але були живими.

     Ми просиділи до третьої ночі. Війна вже не тиснула трагічним поневірянням, тільки опорою для розсудливих ідей. Я зрозумів, чому наші російські сусіди, які постійно кричали про братерство, не годились нам і в далеких знайомих, адже по суті своїй в поляках було стільки ж любові і щирості скільки в українців. Та росіянам цього не збагнути. Вони не знають як це — любити.

1 ... 15 16 17 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вільні, Foma», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вільні, Foma"