Читати книгу - "Сила тяжіння, Калашнікова Лідія"

Рональд не мав сумнівів, що неговірка, проте дуже приваблива Лінда зрештою належатиме йому. Тому він був спершу здивований, а потім розлючений, коли дізнався від її служниці Дженні, що дівчина втекла з балу, аби погомоніти з конюхом.

Та ще й і з яким! Рональд відразу відчув у тому брудному, не дуже охайному, проте зарозумілому здоровані суперника.

У Гаррі виникли схожі почуття. Хоч він і погано бачив Рональда, проте тієї миті, коли той раптово з’явився та оголосим про свої права на Лінду, зненавидів його ще більше, ніж раніше.

Лінда страшенно розлютилась. Їй подобалось перебувати в приємному мареві, на самоті з Гаррі, нехай він і раптом зробився таким непривітним. Вона просто стояла б і слухала його, навіть якби він говорив грубо чи й взагалі мовчав…

Але Рональд знищив це неймовірне відчуття своєю появою.

-Я не ваша наречена! - вигукнула дівчина, з жалем і злістю відвертаючись від Гаррі - І роблю те, що захочу!

Рональд тільки криво посміхнувся у відповідь.

-Невже? Ви станете моєю в червні наступного року, тому я не хотів би, щоб ви дружили з бруднотою.

-А мені байдуже! - вигукнула Лінда - Я не стану вашою навіть через сотню літ, тому ви не маєте права стежити за мною і вказувати мені, що робити!

Рональд знав, що Лінда має характер. Він сприймав це, як цікаву боротьбу, й налаштувався на неймовірний двобій, тому його злість минула. Він тільки кинув нищівний погляд на здорованя, який теж позирав на нього неприязно.

-Забирайся - кинув Рональд до свого суперника - Далі ми поговоримо без тебе.

Гаррі тихо заскрипів зубами. Якби вони зустрілись десь в інших умовах, наприклад, у темному кутку подалі від кварталів багатіїв, він би порахував цьому красунчикові всі зуби й ребра. Той і писнути не зміг би.

Але зараз правда була не на його боці, тому він мовчки оминув Лінду й попрямував до виходу.

Та дівчина не збиралася здаватися.

-Не наказуйте моїм слугам! - крикнула вона на Рональда - А ти, ти, Гаррі Хендерсон, я не дозволяла тобі нікуди йти!

Хлопець пошепки вилаявся.

Вона й справді ним грається, проте цього більше не буде. Нехай використовує містера Бартона чи кого завгодно.

-Вибачте, міс, - пробурмотів він, не повертаючись до дівчини - та мій робочий день давно закінчився. Добраніч.

Дівчина затупотіла ногами, проте він пішов швидше, аби зникнути й не бачити її.

-Ну? - Рональд був неймовірно задоволений тим, що його суперник відступив - Хто б міг подумати, що ви не завжди й не з усіма буваєте гордою?

-Ідіть до біса! - люто кинула йому Лінда - Забирайтесь, інакше я почну кричати й скажу, що ви чіплялися до мене тут. Якою тоді стане ваша репутація?

Вона не хотіла більше бачити Рональда. Вона мусила наздогнати Гаррі, сказати йому, пояснити…

Дівчина кинулась у бік, куди пішов хлопець, проте Рональд несподівано схопив її за руку.

Ні, він не розлютився. Просто не розумів, з чого б це йому поводитись шляхетно, все одно це дівчисько належатиме йому.

-Моя репутація? А може, ваша?

Лінда сердито вирвала руку й кинулась за Гаррі.

Вона ще точно не знала, що хоче йому сказати чи пояснити, проте мусила поговорити з ним.

Гаррі чув її кроки і як вона кликала його, проте не обертався. Хоч і дуже хотів, тим паче, це виглядало дивно, бо справжні леді, особливо такі, як Лінда, не бігають за хлопцями, особливо якщо це слуги.

Невже вона так захопилась грою?

-Зачекай же! - кричала Лінда - Гей, ви, воротарю, не відчиняйте йому дверей, доки я не дозволю!

Гаррі знову вилаявся, цього разу не пошепки. Й зупинився. Іншого виходу не було.

-Чому ти втік? - дівчина швидко наздогнала його. Вона важко дихала й схоже, була збентежена, хоча Гаррі погано бачив її обличчя в темряві.

-Я не тікав. Я пішов, бо мій робочий день закінчився.

Дівчина ще відсапувалась.

-І тому, що мав лишити вас із нареченим - додав Гаррі. При цьому, його голос дивно затремтів, а кулаки знову стиснулись.

Дівчина хотіла щось заперечити, але він перебив її несподівано сам для себе.

-Яку гру ви ведете? - запитав, хоч і не розраховував почути відповідь.

-Що? - запитала дівчина.

-Використовуєте мене, щоб ваші кавалери ревнували?

-Що?...Я…Ні! Я не маю кавалерів! Що за дурниці, хто тобі це сказав?

-А що тоді це означає? Чому ви ось зараз бігли за мною?

-Бо…

Лінда збагнула, що це й справді виглядало дивно. І Рональд бачив це. Вона відчула, як червоніє.

-Бо я думала, ми друзі - озвалась дівчина. Вона вже геть забула, що хотіла сказати та що пояснити. Може, насправді нічого й не хотіла, просто мусила піти за ним…

-Бо я хотіла прогулятись із тобою - продовжила вона - Це найкращий подарунок на день народження. Був би. Бо досі це свято було огидним.

-Ми не можемо бути друзями, міс - Гаррі мусив сказати це, хоча насправді йому хотілося взяти Лінду під руку й відвести подалі від Рональда та інших джентльменів. Вона прагнула того ж, та її бажання не належали тільки їй.

Він не повинен ніколи забувати про це, останнє.

-Чому? - Лінда відчула фізичний біль усередині. Такого раніше не було. Проте зараз, дивлячись на хлопця, який раптом зробився дуже далеким і чужим, вона відчувала, ніби хто упивався в її серце гострими кігтями.

-Бо ми з різних світів. Це ж очевидно.

-То й що?

Гаррі видихнув. І тоді сказав те, чого ніколи не мав би говорити вголос і взагалі визнавати.

-Бо ви скоро вийдете заміж. Після цього все закінчиться, і це…занадто боляче.

Він прикусив язика й мовчки пішов, не попрощавшись. Якщо говорити далі, можна зізнатись іще багато в чому неприємному й непотрібному їм обом.

Лінда дивилась йому вслід, і відчувала, що хоче плакати. Всередині щось боляче пекло й просилося зовні, вона не могла того зупинити.

Повертаючись до будинку, Лінда не могла збагнути, чому з її очей без зупину котяться сльози. Щось таке було в словах Гаррі, від чого їй теж ставало боляче. Можливо, тому, що вона не хотіла, щоб він відчував щось подібне, та й казав теж…