Читати книгу - "Полум'яна 3, Маїра Цибуліна"

- Те, що мав зробити твій чоловік! - Схопивши величезний вузол, повний чистих речей, він закинув його на сідло. - Поспішай, Дороті, бо наші тіла знайдуть тут тільки до весни, коли розтопляться всі снігові кучугури. Тобі подати руку чи ти сама піднімешся на ноги?

Жорстокі слова віконта, хоч і сильно зачепили, і боляче поранили надто вразливу і чутливу душу жінки, але мали правильну дію, і вона швиденько порівнялася з чоловіком, який уже сидів на коні, спереду тримаючи величезний вузлик. Віконт простяг свою величезну руку тій, допомагаючи їй вилізти на коня позаду нього. І пришпоривши боки свого вороного коня, Бертольд направив його у бік села Брантгольд, молячись, щоб вони встигли до сніжної бурі, що насувалася на долину Абердиншир із Грампіанських гір. І на його велике полегшення вони встигли вчасно. Чоловік встиг навіть сховати свою кохану конячку в порожньому стійлі сім'ї Стокмі так, як у тих не було ніякої живності. Хоч там і було не надто тепло і затишно, але все ж таки краще, ніж зовні, де зараз так стемніло і сніжило, що цей напівзруйнований хлів здавався для його коня раєм порівняно з жахливою завірюхою, яка вирувала з жахливою силою. Сила вітру сягала такої швидкості, що віконт ледве дістався вхідних дверей будинку. Свист хуртовини все ще чувся у вухах, коли Бертольд, весь білий, забіг у хату.