Читати книгу - "Інший дім"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Які ви дотепні, — засміялася мама. — Бач, Ед, які вони, — кивнула. — Неперевершене почуття гумору в наших дітей!
— Твоє, Анно, — відповів Ед, тримаючи мамину руку.
— Як вам Макс? Максим, будуть називати Максом.
— Тільки не Макс, — різко випалила Поля. — Не Макс!
— Ні? — мамині очі округлилися. — Тобі не подобається ім’я Макс, пташко?
— Ні. Тобто, подобається, але... — швидко-швидко говорила Поля, і мене дедалі більше дивувала, — я не хотіла б, щоб.. Тобто...
— Еде, — перебила її мама, — Полі не подобається ім’я Макс.
— Окей, — він взяв олівця і викреслив «Максима» зі списку.
— Вже простіше, — сказала мама. — Залишилося три: Антон, Іван чи Євген.
— Ентон, Айвон, Юджин, — вискалився я в посмішці. — Бандерас, Ейвон і Джин, — докинув навмисне. Ще й тому, що на екрані був Ед.
— Артем жартує, мам, — здається, що Полі стало незручно за нас.
— Я знаю, знаю, — закивала мама. — Але ви подумайте, будь ласка. Подумайте, як би ви назвали братика, га? Подумаєте, пташки, га? — мама поклала папірець назад до шухляди.
— Ха? — Ед і собі кивнув.
— Добре, так, добре, — ми з Полею нагадували слухняних дітей у дитсадку.
— Ну гаразд, — полегшено видихнула мама. — Ед хоче вам сказати «до побачення», — обличчя Еда знову розтягнулося в усмішці й зайняло весь монітор.
— До-по-ба-че-ння, — він швидко махнув величезною червоною п’ятірнею й зник із нашого поля зору.
— Пташки, ви знаєте, тут так інколи цікаво, так цікаво. Інколи навіть дуже смішно, — мама добирала слова. Вона вочевидь підбирала правильні конструкції. — Ось, наприклад, уявіть, я на днях дізналася, як записатися до групи вагітних мам. Ви будете сміятися, — вона розвела руками. — Вам правда будесмішно...
Мені було не смішно. Я бачив Полине обличчя й розумів, що їй теж сміятися не хотілося.
— Так-от, пташки, уявіть: мам так, скажімо, двадцять, біжать по парку з візочками попереду. Потім раз-два — тренер їх підганяє — і вони вже роблять вправу за вправою. Всі у формі. Навіть ті, у кого трійко дітей, — вона показала три пальці, наче ми були малі й не розуміли. — Як оце в мене. Пташки мої, пташки! Трійко! У нас буде ще одна пташка, — мамин погляд на хвилинку став дуже звичним і спокійним. — Я на вас чекаю. Ед теж. Ми вже готуємо дім. У вас буде по цілій кімнаті. Через день за візами, га?
— Так, — відповіла Поля. — Через день.
Я бачив, як їй на очі наверталися сльози. Вона дивилася в стелю. Вона завжди так робить, щоб не плакати. Мені самому здавило в горлі.
Я вкотре відчув, як бігав мій кадик. Це було бридко. Я не завжди помічав це за собою. Коли помічав — соромився. Але в такі хвилини — хвилини напруги — я відчував, що він, як м’яч при ударі, стрибав угору-униз.
— А ви все ще без камери, — нарешті помітила мама. — Переказати вам гроші на нову?
— Ні, ми просто не мали часу, — відповів я. — Завтра після школи купимо.
— Так, обов’язково, Артеме, купи, — мама скривила губи. — Хочу вас бачити. Скучила страшенно, страшенно, страшенно, — вона стисла кулаки. На лівій руці її підмізинного пальця виднілася обручка з невеличким камінцем. Раніше вона носила обручку на правій руці.
— До завтра, пташки! Цілую вас, — сказала мама, а я краєм ока помітив, як увійшов до кімнати Ед. Його ноги видавалися двома стовбурами. — Прошу, подумайте про ім’я для братика. Добре, пташки? Знаю, знаю — повторюю. Але мені це важливо, чуєте, пташки?
— Подумаємо, подумаємо, — просто по вже ледь помітному синцю, бо він помалу сходив, у Полі котилася сльоза.
— Подумаємо, мам, — повторив я за сестрою й відвернувся.
— Чудово, пташки! Цьоми!
За хвилину вона вимкнулася.
Поля насунула капюшона й оперлася головою на лікті. Вона відвернулася від мене. Заховала обличчя.
— Ти плачеш, Полю?
— Ні.
— Будемо про це розмовляти?
— Не зараз, — вона ще більше пірнула в капюшон, аж до носа. Їй треба було лишитися самій. Мені така її поведінка була неновою.
Я вийшов до батька. Сів біля телевізора. Він дивився якесь інтелектуальне шоу й час до часу називав правильні відповіді за гравців.
— Тьом, де Галапагоські острови? — опустив окуляри батько, роблячи вигляд, що він не знає відповіді. — «А» — в Атлантичному океані, «Б» — в Мексиканській затоці, «В» — в Тихому океані. Це, наче просте запитання.
— «В».
— Правильно!
— Наступне. Слухай наступне. Давай, хто перший, — після вечері батько був у доброму гуморі.
Я намагався йому підіграти. З усіх сил старався. Але в голові вертілися новини про меншого брата: Ентоні? Айвона? Юджина? Чи Макса?
Поля
20 і вже майже 21 Трав, 2011
Мій брат?
Автор: Poliana
Рубрика: Життя
Привіт усім! Минулого разу я вам писала про брата. Стільки коментів отримала від вас! Мені сподобалася історія Dilemy_3D про брата-мультиплікатора. Я би теж хотіла вміти малювати мультики. Запитання до Dilemy_3D : чи твій брат озвучує їх?
Також мені сподобалася історія Mili-lili про брата-поета. Справді, брат-поет — звучить! Запитання до Mili-lili: а він присвячує вірші тільки своїй дівчині чи тобі також?
Дехто з вас, друзі, запитує, хто мій брат, і натякає, що навіть знає його.
Я не буду казати, хто мій брат, добре? Я не хочу розголошувати його ім’я. Може, колись. Якщо все вдасться, то я поставлю сюди фото з нашої з братом майбутньої подорожі. Ок?
Наразі в мене є інші питання, які я хочу з вами обговорити.
Як назвати меншого брата? Або точніше так: чи назвали б ви, дівчата, свого меншого брата ім’ям хлопця, який вам... не те що подобається, а який вам порятував життя? Ні, звичайно, він не принц на білому коні, що прибув із далекого казкового краю. Авжеж ні. Він простий хлопець. Хоча я його досі погано знаю. Але мені так здалося тоді, при зустрічі. Я думаю, що він дуже простий. В хорошому значенні. Та це не до теми... То ж скажіть, чи назвали б ви ім’ям того, хто вам подобається, брата, який народиться в іншому домі, може, навіть в іншій країні? Чекаю.
Артем
Коли я зайшов до кімнати, Поля згорнула електрону сторінку. Поглянула на мене краєм ока й закрила свій блог.
— Що там по
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Інший дім», після закриття браузера.