Читати книгу - "Тінь у його домі, Ірина Айві"

Сидіти поруч і просто співчувати йому — це невимовна мука.

— Дем'яне, вам потрібно жити заради віри в майбутнє. Я впевнена, ви ще будете щасливим.

— Без Еліни? Як ти собі це уявляєш? Як можна бути щасливим без коханої жінки? Як?

— У вас все ще є її жива частинка, — кажу слова, яких сама боюся.

— Ти про що?

Його погляд холодний, але в очах з'являється цікавість.

— Про вашу дитину, — відповідаю, відчуваючи, як слова застрягають у горлі. — Еліна залишила вам найдорожче, що могла.

Дем’ян мовчить, втупившись у мене так, ніби намагається збагнути сказане. Потім його обличчя кам'яніє, і він опускає голову.

— Як? — ледве чутно запитує він. — Як я маю дивитися на неї і не згадувати про Елі?

— Ви згадуватимете. Але ці спогади можуть стати не болем, а втіхою, — обережно пояснюю. — Її дитина — це продовження її любові до вас. Це шанс на нове життя, Дем’яне.

— Ти нічого не розумієш, — каже він глухо, зводячи на мене сповнений відчаю погляд. — Це не втіха, а нагадування про те, що я втратив.

— А якщо це ще й нагадування про те, що ви любили? — питаю, не стримуючись. — Хіба це не доказ, що життя має сенс навіть після втрати?

Його мовчання здається важчим за будь-які слова. Але в глибині очей я бачу проблиск сумніву. І цього мені достатньо, щоб вірити: мої слова знайшли відгук.

— Я зараз про те, що ви все ще можете мати спільну дитину саме з Еліною. Її яйцеклітина все ще знаходиться в клініці. Вона жива і дає вам шанс. Розумієте?

Дем’ян, здається, перестав дихати. Його обличчя застигло, а погляд став відстороненим. Він мовчав, щось усердно обмірковуючи в своїй нетверезій голові.

— Син! Вона все ще може подарувати мені сина. Чому я раніше про це не подумав?

— Мабуть, тому що зараз у вас зовсім інше в думках і серці, — обережно відповідаю.

— Завтра ми їдемо до клініки. Ти здаєш усі аналізи, і будемо готуватися до зачаття.

Його слова прозвучали твердо, як наказ. Я бачила, як в його очах загорівся вогник надії, який я так прагнула запалити. Його нова мета оживила його, вселила віру. І я, хоч і боялася цього, відчувала себе частиною його планів.

Я щаслива, що змогла допомогти чоловікові, якого кохаю всім серцем. І я допомагатиму йому, навіть якщо це означає поступитися своїми переконаннями. Тепер це не має значення. Я зроблю все, щоб він знову став щасливим. 

— Дем’яне, ви впевнені, що хочете саме мене бачити сурогатною матір’ю своєї дитини?

— Не дитини, а сина. Сина! Чуєш? — його голос прозвучав різко, а погляд, спрямований на мене, був пронизливим.

Ця одержимість сином лякала мене. Я вже не вперше чую, як він говорить лише про хлопчика, навіть не припускаючи думки, що може народитися дівчинка.

— А якщо народиться дівчинка? — несвідомо озвучую свої думки.

Дем’ян миттєво нахмурився, і в його очах спалахнуло роздратування.

— У клініці мають зробити все для того, щоб народився хлопчик. Дівчинка мені не потрібна. Ми з Еліною мріяли лише про сина.

Його слова вразили мене, мов удар. Як можна так категорично відкидати можливість появи дівчинки? Невже для нього це важливо більше за сам факт продовження життя?

Я не знала, що сказати. У горлі стояв комок. Переді мною стояв чоловік, який був для мене всім, але його жорстокість у цих словах змушувала мене засумніватися. Чи готова я пожертвувати собою заради цієї мрії, яка може стати моїм найбільшим болем?