Читати книгу - "Останній дракон, Ана-Марія Еріш"

Мені справді не хотілося їхати з мого рідного маєтку, не дивлячись на те, як тут все виглядало. Після того як з'явився Родерік, навіть почала відчувати в ще більшій безпеці. Він дуже добре пам'ятав моїх батьків, і розповів про них. Як мені казали і раніше, я була дуже схожа на свою маму Діану. Виявляється, в неї в юності теж були проблеми з даром, і навіть казали, що з нею вийде нікудишня чаклунка. Однак її родина завжди в неї вірила. І тепер її називають однією з найсильніших відьом останнього тисячоліття. Знову фраза про те, що шкода, адже такий дар просто безслідно пропав. Та я вирішила трохи відпочити від книжок про чорного дракона та почитала про магію. Виявляється такий сильний дар не міг так просто зникнути, він переходить до першого кровного родича. А ним є я. Та в мені проявився ген метаморфа, а значить магія має бути в комусь іншому. Далі йде Женевьєва, а вона ж вже мала силу. Отже, вона в Ерін. Але дівчинка не вміє контролювати свій дар. І це справді дуже проблематично.                                                                                                                                       

Я б ще надовго залишилася тут, та від канікул майже нічого не залишилося. Тому я швидко зайшла до Мералісів та попрощалася з ними. Довелося правда пообіцяти, що ми будемо часто бачитися. Ну що ж, я і не проти. А зараз час прямувати до родинного маєтку Варгасів. Чомусь після того, як я дізналася, що вони відмовилися від Самаеля лише через його кохання до чаклунки, мені довелося по-новому поглянути на свою родину. Батько відмовився від рідного брата. Мене так не вибило з колії навіть те, що вони мені не рідні. Але я маю це зробити. Все ж вони мене виростили. А там ще й Дрейк завітає в гості, а я ж його стільки не бачила. Чомусь хлопець навідріз відмовився завітати до Мералісів. І я не розуміла чому. А от Делія хотіла б, та в неї не виходило. Та й поки вона на канікулах, то треба було допомогти батькам. Але тепер я стояла перед дверима маєтку Варгасів, і так і не наважувалася увійти. Не знала, як тепер реагувати на батьків. Але все ж, зібравшися з силами, я увійшла в середину. Мене одразу ж зустріли з обіймами. Однак я помітила, що тепер між нами була певна незручність. Хоча з Алексом все було як і раніше. От в ньому я точно ніколи не сумнівалася.                                             

Я якраз встигла перевдягнутися та вийти з душу, коли мене покликали вниз. Ніби там на мене очікує невеличкий сюрприз. І яке ж було моє здивування, коли я побачила Дрейка. Я так сильно скучила за ним, адже ми не бачилися досить давно. Я ж одразу ж підійшла до нього та обійняла хлопця. Байдуже, що поруч стоять батьки. Думаю вони досить непогано відреагували. Ще б, Дрейк з досить відомої родини, тому й абсолютно влаштовував Варгасів. Я не повторю долю Самаеля.                           

- Каталіно, я так скучив за тобою. Стільки часу ми не бачилися, а я звик щоденно проводити час в твоєму оточенні. - посміхнувся Дрейк. - Як добре, що Вільям запросив мене до вас в гості. Я навіть і не думав про те, аби відмовитися від поїздки.                                                                                              

- Так, і я радий, що Дрейк залишиться в нас, а потім ви разом вирушите до Академії Метаморфів. Це ж чудово, що до нас завітав твій хлопець, Каталіно. - відповів тато. - Тому ми приготували для тебе кімнату для гостей. Зараз ти можеш піти та трохи відпочити, а потім ми чекатимемо на тебе за обідом. Каталіно, проводиш його до північного крила?                                                                                             

А це ж протилежна сторона від моєї кімнати. Значить все ж тато вирішив тримати нас в рамках пристойності. А я ж і не проти, адже ми ще якось не доходили до такого з Дрейком. Він же прибув одразу з валізою, адже потім ми відправляємося до Академії. Кімната була досить просторою, і як сказала мені мама, не дивлячись на те, що вона була досить далеко від моєї, і нас тут ніхто не потурбує. Тому як тільки двері зачинилися, я так і не спішила піти геть. Дрейк уважно все розглядав, адже в нього будинок скромніший.                                                                                                            

- У вас дуже гарний маєток. - посміхнувся хлопець. - Проте занадто великий, в ньому легко заблукати. Мій менший.                                                                                                                                                

- Мій родинний маєток теж гарний. Принаймні був колись. Він настільки прекрасний, що я вже уявляю, як відновлю його колись. - відповіла я. - Шкода, що ти так і не потрапив до дому Мералісів. Він теж неймовірний.                                                                                                                                           

- Я не міг цього зробити. - просто відповів він, а тоді присів на ліжко. - Скільки в нас часу до обіду?     

- Десь півтори-дві години. - посміхнулася я.                                                                                         

Я підійшла ближче до нього, а тоді перекинула ногу та сіла на його коліна. Не знаю, що мною зараз керувало, та все ж я вирішила це зробити. Двері закривалися лише зсередини, тому сюди точно ніхто не увійде. Дрейк не розумів, що відбувається. Тому я притягнула його ще ближче до себе, а тоді поцілувала. Ніжно так, ніби натякаючи, що я згодна на дещо більше. І хлопець точно був не проти, адже він довго цього хотів. І я справді була готова зайти з ним сьогодні далі. Це майже сталося...

"Не роби цього, адже потім дуже сильно пошкодуєш..."                                                                           

Раптово в моїй голові роздався голос, який зупинив мене. І я уявлення не мала кому він саме належить. Та все ж це допомогло, адже розум миттєво повернув собі контроль над тілом, і я відсторонилася від Дрейка. Хлопець удав, ніби нічого не сталося, проте він все одно був трохи незадоволений. Але кому ж належав цій голос?