Читати книгу - "2. Прокляття Старого Млина, Yana Letta"

Наступного ранку Шпилі вирували, як рій бджіл.

Новина про те, що навіть КАПІТАН БУРЯК утік від "чогось" у млині, розлетілася по селу швидше, ніж чутки про знижки в магазині.

Тепер ніхто вже не казав, що це вітер, корова чи коти.

Бо коли навіть поліція розвертається і біжить без оглядки…

…то це точно не жарти.

Але була одна людина, яка в цей день майже нічого не говорила.

Дід Федір.

Він сидів біля своєї хати, мовчки курив люльку і дивився кудись у далечінь.

Коли баба Варвара підійшла до нього і запитала:

— Ну що, Федоре? Що ти про це думаєш?

Він просто зробив глибокий затяжок, видихнув дим і тихо сказав:

— Усе повертається…

І більше нічого не додав.

Максим, Соломія, Тимко та Іван стояли під парканом і спостерігали за дідом Федором.

Бублик теж сидів поряд, але не муркотів і не вилизував лапи, як зазвичай.

Він уважно дивився на старого діда.

— Ви бачили, як він сказав "усе повертається"? — прошепотів Іван.

— Так. І це означає, що він щось знає, — відповів Максим.

— А якщо він не захоче говорити?

— Ми знайдемо спосіб, — сказала Соломія.

— Наприклад?

— Наприклад, Тимко може поставити йому дурне питання, і він не витримає, — пожартувала вона.

— Ой, дякую, — Тимко образився. — Чого це я маю ставити дурні питання?

— Бо ти це робиш природньо.

— Ой, знаєш що…

— Тихо, — Максим жестом зупинив суперечку. — Йдемо.

Вони вийшли з-за паркану і підійшли до діда Федора.

— Доброго дня, діду Федоре, — ввічливо привітався Максим.

Дід Федір повільно перевів на них погляд.

— А, то це ви…

Голос у нього був хрипкий, але спокійний.

Максим обережно сів на лавку біля нього.

— Ми хотіли запитати вас про млин.

Дід пильно подивився на нього.

— Про млин, кажеш…

— Так.

— І що ж вам так цікаво?

Максим швидко глянув на Соломію, яка дістала блокнот.

— Вчора там знову сталося щось дивне.

— Ага. І що ж?

— Ми всі почули, як там щось дихало.

Дід Федір трохи примружився.

Але нічого не сказав.

— І капітан Буряк це теж чув, — додав Тимко.

Дід ледь помітно смикнув куточком губ.

— Та невже?

— Так! — Іван миттєво нахилився вперед. — І він так заверещав, що його, мабуть, аж у сусідньому селі почули!

Дід хмикнув.

— Ну, хоч якась користь від нього…

Але говорити більше не став.

Максим зрозумів, що треба діяти інакше.

Він прямо подивився старому в очі.

— Діду Федоре… ви знаєте, що там сталося колись, правда?

Дід Федір знову на мить затримав погляд на ньому.

Потім повільно випустив дим з люльки.

— Колись, хлопче…

Він замовк.

Максим ледь нахилився вперед.

— Так?

Дід зітхнув.

— Колись…

— Колись що?

Дід різко махнув рукою.

— Колись було. І хай залишиться там, де було.

Всі замовкли.

Соломія швидко щось записала.

— Але ж…

— НІ! — дід раптово підняв голос.

Усі здригнулися.

Навіть Бублик різко перестав вилизувати лапу і підняв голову.

— Не питайте більше!

— Але якщо ми дізнаємося, що там було, ми зможемо зрозуміти, що відбувається зараз! — наполягав Максим.

— І що це вам дасть?

— Ми зможемо…

— НЕ ЗМОЖЕТЕ.

Дід Федір повільно встав.

— Нічого ви не зможете.

Він подивився на них суворо.

— Діти, не лізьте туди.

— Але ж…

— НЕ ЛІЗЬТЕ.

Дід підняв люльку і різко загасив її.

— Бо якщо будете лізти туди, куди не треба…

Він ще раз пильно подивився на Максима.

— …то й воно полізе до вас.

Настала глибока тиша.

Максим відчув, як у нього побігли мурашки по спині.

Соломія стиснула блокнот у руках.

Тимко нервово кашлянув.

Іван ледь не впустив кепку.

— От і все, — тихо сказав дід Федір. — Ідіть собі.

І він повернувся до своєї хати.

Двері гучно зачинилися за ним.

Слідопити стояли мовчки.

Навіть Бублик не ворушився.

Тільки його хвіст повільно рухався з боку в бік.

Наче він теж відчував, що це вже серйозно.

Максим першим порушив мовчання.

— Ну…

— Ну, от і все, — пробурмотів Іван. — Тепер я офіційно наляканий.

Соломія впевнено закрила блокнот.

— Це означає, що там справді щось сталося.

— І хтось не хоче, щоб ми це знали, — додав Максим.

Тимко почухав потилицю.

— Але якщо навіть дід Федір відмовляється говорити, то що нам робити?

Максим подивився на млин.

— Ми самі знайдемо відповідь.

Іван закотив очі.

— Ну звісно! Звісно! Як же інакше!

Максим глянув на Бублика.

Кіт не зводив очей з млина.

Він щось знав.

І зовсім скоро вони це дізнаються теж.