Читати книгу - "Професор , Темний Лист Кохання"

Їхнє нове місто зустріло їх дощем. Париж — не з фільмів, не глянцевий, а справжній, трохи сірий, трохи чужий, але… новий. Вона тримала його за руку, поки вони тягли валізи вузькими вулицями до невеличкої квартири на третьому поверсі старого будинку. Ліфта не було — і вони сміялися, поки підіймались сходами, як двоє дітей, які втекли з дому.

Квартира була маленька, з великим вікном, що виходило на вулицю з булочною. Вона одразу ж зняла пальто, босоніж пройшлась дерев’яною підлогою, ніби перевіряючи — чи це все справжнє.

— Ми справді це зробили, — сказала вона.

— Так. І знаєш що? Мені навіть не страшно більше.

Він підійшов ближче, обійняв її ззаду, і на мить все в їхньому світі зупинилося. Не було минулого, не було «не можна». Була вона. Був він. Була свобода.

Дні минали швидко. Вона влаштувалась на мовні курси — не через потребу, а з цікавості. Він викладав онлайн — трохи філософії, трохи літератури, трохи про життя. Увечері вони пили вино на даху будинку, слухали джаз із сусіднього вікна і розповідали одне одному історії, які ще не встигли поділити.

— А якби ми не втекли тоді? — одного разу запитала вона.

— Я б, мабуть, досі сидів у кабінеті, читаючи студентські есе про «Анну Кареніну».

— І чекав на когось іншого?

— Ні. Бо я ніколи не чекав ні на кого, поки не зустрів тебе.

Її очі блищали в світлі нічного ліхтаря. Вона притулилась до нього, і він відчув — ось вона, та тиша, яку не треба наповнювати словами.

Але минуле не зникає. Воно лишається шепотом за спиною. Одного вечора прийшов лист — електронний. Від знайомого професора. Короткий, сухий:

“Ваша історія на кафедрі стала предметом обговорення. Дехто вимагає повернення до університету. Ви маєте шанс пояснити все. Але вже офіційно.”

Він довго дивився на той лист. Потім показав їй. Вона мовчки прочитала, і тільки тоді спитала:

— Ти хочеш повернутись?

— Я не знаю. Але якщо я піду — ти зі мною?

Вона усміхнулась.

— Я з тобою навіть у пекло.

— Добре. Бо, можливо, це і буде схоже на пекло.

— Головне, щоб ми були разом. А решта — деталі.

Вранці вони пішли у книжкову крамницю біля дому. Купили новий щоденник. На першій сторінці він написав: «Місто без тіней. Розділ перший».

Це був їхній спосіб сказати: попереду — ще багато. Але вже разом.