Читати книгу - "Ти - мій спокій, Ірен Вастро"

-Діти. Ми дуже раді, що ви знову разом за цим столом.- каже батько.

-Ми дуже скучили за тобою, Андрію.-  каже Валентина.

-А як Крістіна ставиться  до того, що ти йдеш воювати?- питаю я нарешті зібравшись.

-Я не проти. Він справжній чоловік. Тож має захищати свою країну.- каже дівчина.

-Але не виключено, що він може й померти за свою країну.- кажу я.

-Яно!- каже батько.

-Що? Я кажу ті речі, з якими стикаюсь щодня. Війна це не романтичний фільм з хепіендом, а непередбачувана реальність.- кажу я.

-А ти за мене переживаєш, сестричко?- питає лукаво Андрій.

-Звісно. Я за всіх переживаю. Вже стільки горя та сліз побачила, що й згадувати не хочу.- кажу я.

-Давайте краще про хороше поговоримо.- каже Валентина, перебиваючи наш діалог.

-Чи давно ви зустрічаєтесь?- питає батько.

-Пів року.- каже Крістіна.- Ми познайомилися, коли я пробила колесо, а Андрій мені допоміг.- каже Крістіна українською з акцентом.

-Так. І з тих пір я не уявляю свого життя без моєї Крістіни.- каже Андрій стискаючи її руку.

Неприємні відчуття колють в грудях. Хочеться повисмикувати її патли.

-То коли весілля?- не витримую я.

-Ми ще поки не поспішаємо.- каже Андрій, дивлячись на Крістіну.

-Моя тобі порада Кріс, якщо кинь його перша, поки не стало пізно та боляче.- кажу я та встаю з-за столу.- Всім гарного вечора. Я дуже втомилась. Поїду додому.- кажу я і йду на вихід.

-Доню, тебе відвезти?- питає батько.

-Ні, не треба.- кажу я.- Вибач, просто нерви не залізні. Поїду відпочивати.- кажу я та обнімаю батька і йду на вихід.

Сідаю в уже прибуле таксі і витираю сльози. Рана все ще болить, тому емоції виходять назовні.  Прибувши додому йду в душ  і засинаю від втоми за хвилини. Вранці мене будить наполегливий дзвінок у двері. Хто ж там такий надокучливий? Відкриваю двері, на порозі мій сусід знизу.

-Ви в курсі, що ви мене заливаєте!- каже він.

-Що?!- кажу я і біжу на кухню, де частенько пропускав кран, а я все ніяк не викличу сантехніка.

-Де в тебе вода перекривається?- питаю я.

-На кухні, під раковиною.- кажу я.

-Неси ліхтарик!- каже сусід та відкриває  потрібні дверцята.

Приношу ліхтарик і він вправно перекриває воду. Я в цей час починаю вбирати рушником воду. Нарешті справившись з завданням ми йдемо до нього поглянути на збитки і тут в дверях ми зустрічаємо Андрія.

-А що тут відбувається?- питає він дивлячись на нас.

-Потоп.- кажу я.-Ти чого прийшов?- питаю з викликом.

-Нам потрібно поговорити.- каже він.

-Мені ніколи. Звільнюсь, тоді поговоримо.- кажу я.

-Ти йди переодягнись, а я сам огляну збитки.- каже він мене зупиняючи.

-Але…-намагаюсь перечити я.

-Без але..- каже він і вони з сусідом йдуть на вихід.

 Перевдягаюся та заварюю кави. Чекаю коли прийде Андрій та скаже, що йому потрібно. Нервую. Нарешті двері хлопають і в квартиру заходить Андрій.

-Я все вирішив з твоїм сусідом, можеш не переживати.-каже Андрій сідаючи за стіл та беручи каву, що я йому налила.

-Я б могла сама все вирішити.- кажу я.

-Я не сумніваюся, що могла. Але я був поряд і допоміг. Чи для тебе це проблема?- питає дивлячись на мене.

-Ти для мене найбільша проблема. Що ти хотів? Навіщо ти прийшов – питаю я.

-Хочу тебе попросити. Мені не сподобався мамин вигляд. Запиши її до лікаря, нехай пройде обстеження.- каже він.

-У нас зараз усіх не той вигляд. На дворі війна.- кажу я.

-Це так. Ти теж виглядаєш втомленою.- каже підходячи ближче.

-Чому цим питанням не може зайнятися твоя дівчина?- питаю  я підходячи до раковини помити чашку.

-Вона завтра вже поїде. В неї робота вдома. Тож має їхати.- каже він. -А я  сьогодні йду до військомату. – каже він.  

-Бажаю удачі.- кажу я обертаючись та стикаюся з Андрієм, що стоїть впритул до мене.

Чому ж Андрій покинув Яну? Відповідь ви отримаєте зовсім скоро. Приємного читання.

Буду вдячна за вподобайки і коментарі.

Ваша ІРЕН ВАСТРО.