Читати книгу - "«спадкоємиця темряви» частина 1, Настя Коваленко"

Коридори Гоґвортсу ніколи не здавалися такими довгими.

Джеймс біг перший, за ним летіли Лілі, Роуз та Алан. Їхні серця билися в унісон із тривогою.

Вони мчали повз здивованих учнів і професорів, не звертаючи уваги на крики «Обережно!» та «Що сталося?!».

Коли вони дісталися до лікарні, двері були напіввідчинені.

У палаті стояли директор Макґонеґел, Гаррі Поттер, мадам Бонні і кілька викладачів.

Усі вони зосереджено обговорювали щось важливе.

На білому ліжку лежала Селестіна.

Її очі були відкриті — але нерухомі.

Вона ніби дивилася крізь усе.

— Селестіна! — вигукнув Джеймс і кинувся до неї.

Мадам Бонні спробувала його зупинити, але Гаррі махнув рукою:

— Нехай. Вони друзі.

Джеймс сів на край ліжка і взяв її руку у свою.

Вона була теплою, живою — але абсолютно безсилою.

— Я тут… Я з тобою… — прошепотів він, намагаючись стримати тремтіння в голосі.

Роуз, Лілі та Алан підійшли ближче, злякано дивлячись на свою подругу.

— Вона чує нас, — тихо сказала мадам Бонні. — Але не може говорити чи рухатися. Це дуже сильне закляття паралічу. Небезпечне.

Гаррі Поттер нахилився до Джеймса.

— Ми знайдемо, хто це зробив, — сказав він твердим голосом. — І зламаємо закляття.

Джеймс м’яко погладив пальцями руку Селестіни.

— Ти почуєш мене, — прошепотів він. — Я обіцяю тобі. Ми тебе врятуємо. Я тебе врятую.

І в його очах спалахнув вогонь.

Той самий вогонь, який колись допоміг його батькові перемогти самого Волдеморта.