Читати книгу - "Сторіс нашого життя, MissStory"

Кафе «Пломбір та Печиво» — місце, де все починалось.

Де вони планували перше відео, де ледь не розсварились через тему ролика, де сміялись, плакали і замовляли «ще один кульку, бо це — стрес».

І от знову тут — остання зустріч перед канікулами.

— Саша, покажи відео! —

— Тільки не смійтесь! Я знімала, як тренуюсь на дачі… але курка пробігла через кадр.

На екрані: шпагат. Курка. Саша падає у сміху.

— Маша, твоя черга!

— Це я пробувала нову вправу в таборі… і впала з гамака.

На екрані: Маша, гамак, гуп.

— Я знімала, як роблю розтяжку біля моря, — скромно сказала Влада. — І на мене сів чайка. У прямому сенсі.

— На голову?

— На плечі. Але виглядало так, ніби ми дружимо. Я його назвала Григорій.

— А я — відео з класу! — Поліна гордо: — Дивіться, як ми всі намагаємось сісти на шпагат.

На відео всі сміються, один хлопець замотався в гімнастичну стрічку як мумія.

— А тепер — фінал! — Катя урочисто. — Знімаємо відео про літо. Про нас. Про дружбу. Без фільтрів. Але з морозивом!

Вони стали в кадр, як завжди — хтось криво, хтось боком, хтось з розтягом на фоні.

Саша натиснула «Запис».

— Ми — команда. Ми — гімнастки. Ми — друзі. Ми — трохи божевільні. І нам це подобається.

— Скільки б підписників не було… — почала Влада.

— Головне — це ми, — закінчила Поліна.

— Ну і морозиво, — додала Маша.

— І лайки! — Катя.

— Але переважно — ми, — сказала Саша. — Бо дружба — це головний лайк.

На екрані з’явився напис: “Це ще не кінець. Побачимось у новому сезоні!”
 

Кінець