Читати книгу - "Сторіс нашого життя, MissStory"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Останній тиждень травня був схожий на мікс змагань, контрольних, шоколадок на партах і емоцій, як у серіалі: «Останній дзвоник — перший стрес».
Але головне — міські змагання з гімнастики.
Цього року вперше дозволили виступати не лише за школи, а й за спортивні клуби. І дівчата, нарешті, були в одній команді.
— Уявляєте? Ніяких “ти з 27-ї школи, а я з 56-ї”! — раділа Поліна.
— Хоч раз я не почую: “О, ця з окулярами — з нашого класу?” — зітхнула Влада.
— І я офіційно тренер, — оголосила Катя. — У мене навіть є блокнот із записом “план виступу і список хто що забув”.
На змаганнях було все:
стрічка, що заплуталась навколо Маші, як буря;хтось викрикнув “Давай, Саша!” з трибун — і вона злетіла, як ракета;і Поліна, яка випадково зробила шпагат раніше, ніж потрібно, але з таким виразом обличчя, що судді записали +1 бал за “артистизм”.
Команда посіла друге місце, але для них це було все одно що перше — бо разом, бо красиво, бо драйвово!
— Дівчата, ми зробили це! — кричала Саша.
— І виглядали при цьому — супер! — додала Маша.
— А головне — гідно, — сказала Катя. — Як справжні чемпіонки.
Потім був останній дзвінок.
Усі — у сукнях, із бантиками, квітами і трохи червоними носами від сліз.
— Це не кінець, — сказала Влада. — Це просто красива пауза.
І вони знали: попереду літо.
А потім — нові пригоди. Але про це… трохи згодом.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сторіс нашого життя, MissStory», після закриття браузера.
