Читати книгу - "Несподівані перетворення. , Галіція Мідвест"

Галя прокинулася з пекучим болем у суглобах. Спочатку вона не зрозуміла, що лежить на якомусь предметі, схожому на надувний матрац, без подушки, накрита тільки своїм кожухом. Місце було схоже на велетенський льох з високими конічними стелями, з яких капала холодна волога. «Можливо, краще прокидатися щоразу у тісній квартирі зі знайомими шпалерами на стінах», – промайнула в неї перша сонна думка. Вона почала пригадувати події минулої ночі і намацала свій смартфон у кишені кожуха. «Звичайно, зв’язку немає, і ще й батарея на ладан дихає».

– Куди ж мене, у біса, занесло? – останні слова вона вже вигукнула вголос.

Несподівано щось голосно загуркотіло, і в чорній стіні з’явився темний отвір, з якого почувся глузливий чоловічий регіт зі словами:

– Дідько не тільки каже на добраніч, дідько каже доброго ранку! Мої вітання, панно Либідь! Якими янгольськими вітрами Вас сюди привіяло?

– Смалюх? – від подиву Галина аж роззявила рота.

– До твоїх послуг, – пекельне створіння у розкішній вогняній сукні, що наче палала, наповнюючи теплим струменіючим світлом напівтемне вологе приміщення, було диявольськи красивим та галантним: у волошкових очах стрибали вогняні бісики, чорт був лисим, але його зовнішності це дуже пасувало. Невеликі роги додавали йому природнього шарму. Ратиці робили його міцну мускулисту фігуру стрункою, і пересувався він швидко та граціозно. Смалюх декілька разів гримнув довжелезним хвостом з пухнастою китицею об земляну підлогу, щоб довершити свою ефективну появу перед ошелешеною Галиною. Дівчина з цікавістю роздивлялася Смалюха, бо ще не бачила його у такому екстравагантному образі.

– Земля холодна – підніми щелепу, – зареготав знову Смалюх. – Що, очікувала побачити невиразне, сіре, миршаве створіння з огидним рилом і куцим хвостом? – зухвало спитав ексцентричний чорт, розгойдуючись узад та вперед на ратицях. – Гаразд, кінець вистави, – чорт, кепкуючи, зробив реверанс, примостивши хвоста з китицею просто посеред своїх ріжок, потім тупнув гострою ратицею і метельнув хвостом, набравши подоби людини.

– Воу! – тільки й спромоглася сказати шокована Галина. Смалюх виглядав у чоловічій подобі схожим на?.. Дівчина ніяк не могла зрозуміти, кого цей чоловік їй нагадує? «Військова камуфляжна форма, – нарешті спіймала вона себе на думці. – Така, як у архангела Михаїла».

– Ааа? Прикид? – наче прочитав її думки Смалюх. – Прокидайся нарешті! Соломія принесе тобі кави та мазі для суглобів на соснових бруньках та усе тобі пояснить, хоча ми й самі ще не впевнені, – розпатякався Смалюх, але замовк, щоб не бовкнути зайвого.

– Соломія мавка? – невдоволено перепитала Галина, бо рід мавок вона недолюблювала після того, як вони одного разу узяли її на глум, бо вона заблукала у лісі.

– Ага, та, що з Чугайстром заходила у Києві на каву. Час вже тобі вийти у великий світ зі світу Оболоні, – весело підморгнув дівчині Смалюх.

– Вивірка? – здогадалася Галина. – Недарма вона так хижо на мене дивилася.

– Бо не треба було дерева ламати тоді у лісі та палити багаття у липневу спеку, – дорікнув дівчині Смалюх.

– Бо не треба було у карти на душі грати, лузер, – зловтішно буркнула Галя.

– То наша славетна Галя не тільки балувана, а ще й язиката, – вщипнув її чорт.

– Бо мене лисий чорт за язика тягне, – одразу знайшлася дівчина.

Велетенський камінь, що слугував дверима, знову голосно загуркотів, і у кімнату-льох рішучим кроком зайшла молода пишна жінка невеликого зросту також вбрана у камуфляж темно-зеленого кольору. Яскраво-руде волосся було зібране у товсту дулю на потилиці, фіалкові очі яскраво виблискували на майже прозорому обличчі, вкритому рясним ластовинням. Вона грізно скривила повні губи і раптом вигукнула сердитим голосом:

– Негайно припиніть балачки! Роботи непочатий край, а ви як діти себе поводите. Розвели тут балаган.

– Слухаюсь, командирко, – відповів, виструнчившись Смалюх і, скориставшись моментом, непомітно злиняв у темний коридор, з гуркотом зачинивши двері-камінь за собою і зоставивши Галю наодинці з мавкою Соломією. Галя нарешті підхопилася з незручного матрасу. Вона, не приховуючи цікавості, витріщалася на Соломію, намагаючись зазирнути тій за спину, поки Соломія розпаковувала медичну сумку з різними лікарськими засобами.

– Не набридло ще? – Соломія уважно подивилася на Галю, наче роздивлялася фіалковим поглядом кожний атом її душі.

– Вибачте за той випадок з багаттям, – примирливо сказала дівчина. – Ми з вовчими ягодами трохи перебрали.

– Трохи? – глумливо перепитала Соломія. – Ти та твої друзі мало півлісу не спалили разом з його мешканцями.

Галя винувато втупила очі в землю, бо їй стало дуже соромно перед Соломією.

– Гаразд, проїхали, – сказала Соломія, – покажи мені свої коліна.

Галя роззирнулася у темнуватій кімнаті і окрім надувного матрасу та кривого дубового стола не побачила жодного іншого умеблювання, тому знову всілася на надувний матрас і підняла спідницю вище колін, намагаючись зняти тісні вовняні панчохи. Соломія уважно роздивлялася почервонілу шкіру та опухлі колінні суглоби Галі. Вона обережно доторкнулася рукою до запаленої шкіри, і Галя мимоволі скривилася

– Болить? – співчутливо спитала мавка.

– Пече, вогнем пече, – поскаржилася дівчина. – Що зі мною?