Читати книгу - "Божевільні емоції, Ірина Білик"

-Або?- питаю в батька. Що ж вони тягнуть? Мене це вже починає бісити.

-Або весь спадок та статки дівчат, перейдуть невідомо куди. Напевно на благодійність,- відповів він й став зі свого крісла. Я шоковано не можу відвести погляду від нього. Він це серйозно? Мій дідусь, мій партнер по іграх не міг так вчини зі мною! 

-Він же знав, як я категорично ставлюся до одруження ще з підліткового віку!- закричав я. Не можу вже стримувати своїх емоцій, вони просто пожирають мене. Я не можу ризикнути такою фірмою, яка є просто одна з найкращих! Та й в дівчат не хочеться спадок забирати. Бляха! Що ж мені тепер робити? 

-Не кричи! Ти думаєш я в захваті від цієї новини? Це абсурд!- почав обурюватися тато.- Ніхто не в захваті, Глібе! Ця фірма спонсор для нашого університету, якщо ми її втратимо, то й рахуй, що втратимо все,- додав. Бляха! Я хочу кричати зараз просто, і руйнувати все навколо.

       Ось для чого батько видьоргнув мене з Лондона! Щоб я тут знайшов собі жінку, і отримав спадок! До біса! Я розчарувався в жінках ще два роки тому! Всі вони хитрі, їм тільки потрібні гроші! Гроші! Гроші! Гроші! Але ці довбані гроші потрібні всім! 

-І що ти пропонуєш?- запитую. Батько напевно знайшов вже вихід з цієї ситуації, тому краще прислухаюся до нього.

-Я не знаю! Я перший раз в житті не знаю, що мені робити!- відповів батько. Він був на межі, так само як і я. Я опустив голову та почав смикати своє волосся.

-Напевно я знаю, що робити,- сказав хресщенний. Я одразу підвів погляд на нього.- Я знаю, що ви зустрічалися з Дженніфер. Що між вами зараз я не знаю, але знаю одне. Ти можеш одружитися з нею, моя донька по вуха закохана в тебе. Та ти й сам знаєш!

-Ні!- надто різко відповів я. Знаю я її кохання, довела вона мені його 2 роки тому.- Я не одружуся з нею! Між нами нічого немає! Ми розійшлися ще рік тому, і я не збираюся знову заводити стосунки з колишньою! Вибач хресний, як це б не звучало, але ні.

   Він напружується, звичайно йому зараз не дуже приємно. Але сам факт, що Дженніфер повія, яка вішається на кожного не змінюється!

*2 роки тому

    В нас були змагання по волейболу. Наша команда, яка йшла від школи зробила всіх там. 

     У вечері після закінчення змагань, ми мали йти святкувати, але я, як на зло, забув свій телефон в роздягалці. 

-Хлопці ви йдіть, я вас дожену,- сказав я та розвернувся назад.

-Щось сталося?- питає Дем. Я хитаю головою.

-Я телефон забув, йдіть!- кидаю наостанок. Швиденько біжу до переодягальні. Хочу зайти, але чую як з неї долинають чиїсь стони. Напружуюся ще більше коли помічаю знайому мені кофтину. Не може бути! Твою мати! Це Дженніфер! Вона з ним займається сексом прямо в роздягалці, після того, як пару годин назад тут цілувалася зі мною, і признавалася в коханні! Забиваю болт на телефон і, швидко виходжу з роздягалки. Лечу до виходу і вдихаю на повні груди повітря. Всі вони продажні! До біса це кохання! Воно приносить тільки нестерпний біль!

-Гліб, ти чуєш мене?- запитує батько. Він на межі, щоб зірватися.

-Я задумався, повтори,- прошу в батька.

-Я кажу, що це хороший варіант. Ви знайомі з Дженніфер з дитинства, вона нам як рідна,- ох батьку якби ти знав, яка вона насправді. Я не збираюся з нею одружуватися!

-Ні! Я не буду повторюватися знову!- говорю їм. До біса, я не знаю що буду робити!

-Що ти пропонуєш, Глібе?- запитує вже спокійніше. 

-Не переживай, я не віддам фірму дідуся комусь!- запевняю його і вилітаю з кабінету.

    Цей день тільки розпочався, а я вже ненавиджу його! І де я в біса маю знайти собі свою другу половинку? Підіймаю голову в верх та подумки запитую в діда. За що це все мені? Приходжу до тями й тру руками своє обличчя. Що ж мені робити? Як мені викрутитися з цієї ситуації? Правильно, ніяк! 

   Дивлюсь прямо і бачу колючку. Вона йде до університету. В один момент на вулиці підіймається скажений вітер. Волосся Кіри, яке охайно розсипалося по її плечах, піднялося в верх. Дівчина пробує забрати його від лиця, але в неї не виходить. Зошити падають з її рук та просто розлітаються по різних сторонах.

    Ця дівчина, це суцільна катастрофа. Підходжу ближче до неї й чую, що вона лається. Але не нашою, а якось трішки не зрозумілою. Це Французька?

-Mais quel genre de journée ?(з Фран. Та що ж за день?)- дівчина пробує одною рукою тримати своє волосся, а іншою зібрати зошити, які порозліталися повсюди. Вона виглядає дуже кумедно. Це її червоне розсерджене обличчя, просто вибухне зараз. Виходить не тільки в мене сьогодні паршивий день.

***

 .   Любі читачі, дякую кожному за вподобайку та коментар🥰 Мені неймовірно приємно, а саме найголовніше, це мотивує писати. І натхнення приходить само🥰 Діліться враженнями від нової глави) Всім хорошого дня, та гарного прочитання)))