Читати книгу - "Сталіна не було, Борис Григоріович Херсон"

♦ ♦ ♦

Тане сніг. Валяться шматки штукатурки,

оголюючи блоки вапняку.

У вікні сусідів порцелянові фігурки —

дівчисько квіти несе моряку.

Поруч кілька кактусів і ліана.

Фіранка з тюлю. Там, в глибині

світиться чорно-білий квадрат екрану.

Що сталося в країні – цікаво мені,

бо її не існує. Не існує будинку,

вірніше, флігеля. Зрубаний волоський горіх.

Навіть подвірня кішка мені не цілком знайома.

Само собою зрозуміло, що не існує тих,

хто витріщався в екран. Якщо не смерть, то кома.

Дихання, травлення, смертний гріх.

На грубому дощаному столі,

покритому потертою клейонкою,

пляшка з зеленою етикеткою,

яких не знайти тепер.

Ось воно, напівминуле,

під напівпрозорою, тонкою

плівкою відрази —

назад у СРСР.

Блюз

він повільно йде до мікрофону

в котелку з портфелем

спираючись на парасольку, як на тростину

лупатий високий чорний

з беззубим ротом і мефістофельською борідкою

він знову ж таки не поспішаючи

складає все зайве

котелок портфель і парасольку

на підлозі у начищених туфель

і виймає з кишені губну гармошку

він грає, як не грає ніхто

його гармошка рухається подібно зубній щітці

не забудемо, що чистити в цьому величезному роті

практично нема чого

а іноді він засовує її в рот

як дитина морозиво або сосиску

це король губної гармошки бебі це король гармошки

це блюз, бебі це блюз звикай потрохи

і юна леді з правильними рисами обличчя

і бездоганною зачіскою

з повним набором перлинних зубів у м’якому теплому роті

трусить головою в такт музиці

і діамантові сережки розгойдуються в такт музиці

сережки які коштують більше ніж все його життя

♦ ♦ ♦

В напівпідвалі живе людина стара.

Зріст невеликий, погляд жвавий, але

вже декілька років не виходить зі свого двора:

грає у іграшки, бо, звісно, старе – як мале.

Виходить дихнути повітря, сіда на стілець,

дивиться на дівчат, що хлопців до ліжка ведуть.

Дівчата це відчувають – хай йому грець! —

дівчата це знають, але до голови не беруть.

Жінка померла давно, а дітей не було.

Бреше, що має сестру, що від’їхала в інші краї.

Віконце на рівні асфальту, напівпрозоре скло.

І де ж та сестра? Ніхто не бачив її.

І скільки живе – а чорт його не бере.

Ніхто не знає ні віку, ні фаху, щось сиве таке і худе.

Він народився старим й ніколи вже не помре.

Двір засинає, і вітер у трубах гуде.

З тієї пори вони не бачилися

1

Він весь затрусився і почервонів

і, збиваючись на крик, сказав:

ніколи, ти чуєш, ніколи

не забувай, хто я, а хто ти.

2

За чашкою чаю він сказав:

ти ж знаєш,

що я ніколи тебе не любив,

але все ж

ти дорога мені, як пам’ять

про моє життя в Санкт-Петербурзі.

3

Якщо ти хочеш побачити мене, —

говорив він у трубку голосом автовідповідача, —

ти повинна зустріти мене

у моєї контори в годину закінчення мого робочого дня

і проводити мене до метро,

іншого часу у мене для тебе немає.

4

біля труни спільної подруги він говорив:

я не серджуся на тебе,

я не дзвоню тобі, тому що

ти мені стала нецікава.

Якщо хочеш, давай зустрінемося

за чашкою кави,

і я поясню тобі це детальніше.

5

Ти можеш зрозуміти,

що любов пройшла, зовсім пройшла,

але продовжувати жити зі мною,

тому що так зручніше нам обом? —

сказала вона.

Або ти не здатний зрозуміти навіть це?

6

Та пішов ти на хер! – закричала вона

і запустила в нього

японською фарфоровою чашкою

кінця дев’ятнадцятого століття

з чудовим розписом…

♦ ♦ ♦

Ноги, громадяни, ноги побережіть!

Йде, нахилившись, штовхає перед собою

візок-платформу. Кремезний, короткий, як всі

у цьому місці. Брудний цератовий фартух,

набряклі червоні руки. Дивиться вниз і вперед

і бачить томати в ящиках, рожеві, воскові,

не по сезону. Котить свій візок

уздовж рядів приреченого ринку,

під хмарами з просинню, серед людей,

які зроду не береглися і нікого

вберегти не змогли.

Ноги, громадяни, ноги!

♦ ♦ ♦

прожитий в старості день

схожий на напівпрозорий обкатаний хвилею камінчик

знайдений в дитинстві на пляжі

біля самої води

він красивий поки вологий

через хвилину він висихає і вже нічим

не відрізняється

від купи таких самих камінчиків знайдених раніше

чи не все одно ніхто тобі не дозволить

унести ці камінчики з собою додому

Третя ідея

♦ ♦ ♦

Федір Михайлович шукає третю ідею, але є тільки дві —

російська й жидівська. Для третьої місця мало в його голові.

Дві влади людям дані, щоб їм підкорялись вони:

влада Христова або влада ворога-сатани.

Тільки дві влади, а треба обрати одну.

Бог вибрав євреїв, євреї вибрали сатану.

Ось хто їхній володар! Піонер-слідопит

на стежках єврейської долі бачить сліди копит.

Нехай благородний Гольдштейн за слов’ян на Балканах помре,

але жидівська ідея на Балканах владу бере.

Жахливе єврейське царство. Європа казна-чому

зігнула спину і люди