Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Тридцять дев’ять сходин 📚 - Українською

Читати книгу - "Тридцять дев’ять сходин"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тридцять дев’ять сходин" автора Джон Бакен. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 39
Перейти на сторінку:
з вузькими долинами по обидва боки і блакитним обрієм удалині. Тут, у всякому разі, я міг здалека розгледіти своїх ворогів.

Глава 5

Дорожник в окулярах

Я сів на перевалі й оцінив свою позицію.

Дорога у мене за спиною піднімалася вгору по схилу довгої розколини в пагорбах, утвореної долиною якоїсь знаменитої річки. Попереду лежав плаский простір завширшки близько милі, помережаний болотними купинами і вибоїнами. Далі дорога різко спускалася вниз іншою долиною і виходила на рівнину, нині затягнуту синюватим серпанком. Ліворуч і праворуч височіли пологі зелені пагорби, гладкі, як коржі, але на півдні — тобто ліворуч від мене — виднілися високі, порослі вересом гори. Це була частина великої гряди, яку я відзначив для себе на карті і заздалегідь обрав за притулок. З висоти цього великого нагір’я я міг бачити будь-який рух на багато миль навколо. У лугах, що лежали нижче дороги, за півмилі від мене, курився димок із комину хижі — єдина ознака людської присутності. Тишу порушували тільки крики сивок і дзюрчання крихітних струмків.

Було близько сьомої ранку, і я, як і очікував, незабаром знову почув у вишині зловісний гуркіт. Я відразу ж зрозумів, що мій спостережний пункт може виявитися пасткою. На голих зелених схилах пагорбів ніде було сховатися навіть синиці.

Я сидів, нерухомий і безпорадний, а звук ставав усе голоснішим. Потім я побачив, що зі сходу наближається аероплан. Спочатку він летів досить високо, але незабаром знизився на кілька сотень футів, заклав віраж і заходився облітати узвишшя дедалі вужчими колами, як яструб перед кидком на здобич. Тепер він опустився зовсім низько, і невдовзі мене помітили. Я бачив, як один із двох людей, що були на борту, вдивляється в мене крізь захисні окуляри.

Раптово аероплан стрімко набрав висоту і через лічені секунди знову взяв курс на схід, а потім перетворився на ледь помітну цятку на синьому ранковому небі.

Думки вихором проносилися у мене в голові. Вороги виявили мене і тепер, швидше за все, оточать кордоном усю цю місцевість. Я не знав, скільки людей у їхньому розпорядженні, але не мав сумніву, що їх вистачить для такої операції. Льотчик і спостерігач напевно бачили мій велосипед і дійшли висновку, що я спробую втекти по дорозі. Тому мій єдиний шанс — повернути на пустище, байдуже, направо чи наліво.

Я відігнав велосипед на сотню ярдів убік і зарив його в мокрий мох, де він буквально потонув у заростях рдесника і водяних жовтців. Після цього я піднявся на вершину, з якої відкривався вид відразу на дві долини. Ніщо не ворушилося на довгій білій стрічці шосе, що їх перетинала.

Однак на цьому великому просторі ніде було сховатися навіть щуру. У міру того, як сонце піднімалося по небу, рівнину заливало м’яке чисте світло — і врешті-решт вона стала схожа на жаркий і запашний південноафриканський вельд. За інших часів мені би сподобалося це місце, але тепер воно буквально душило мене. Безкраї пустища здавалися тюремними стінами, а чисте повітря пагорбів — смердючим диханням темниці.

Я підкинув монетку — орел направо, решка наліво. Випав орел, і я повернув на північ. Незабаром я порівнявся з виступом на гребені, який утворював одну зі стін ущелини. Звідти відкривався вид на шосе щонайменше миль на десять. Далеко внизу по дорозі щось рухалося, і придивившись, я зрозумів, що це легковий автомобіль. За гребенем пагорба лежало хвилясте зелене пустище, що переходило в лісисті лощини.

Життя у вельді зробило мій зір гострим, як у шуліки, і я навчився бачити навіть ті речі, для яких більшості людей знадобився би бінокль. Нижче по схилу, на відстані однієї-двох миль, у мій бік рухалися кілька людей, розсипавшись ланцюгом, як нагоничі на облавному полюванні…

Я поспішив сховатися, присівши за гребенем пагорба. Цей шлях був для мене закритий; я мусив спробувати перевалити через високі пагорби на півдні, по той бік шосе. Автомобіль, який я помітив раніше, поступово наближався, але поки ще був далеко, від мене його відокремлювали кілька крутих схилів. Я повернувся і помчав щодуху, пригинаючись на пагорбах і раз у раз поглядаючи через гребінь пагорба, що тягнувся поряд зі мною. Була це гра уяви, чи я дійсно бачив, що якісь фігури переміщалися в долині за річкою?

Якщо вас оточили з усіх боків на клаптику землі, у вас є лише один шанс урятуватися. Залишайтеся на цьому клаптику, дайте ворогам обшукати його — і ніде вас не знайти. Слушна думка, але як можна залишитися непоміченим на пласкій, як скатертина, рівнині? Я був готовий залізти по шию в багно, зачаїтися на річковому дні або видертися на найвище дерево. Але навкруги, наскільки ставало очей, не росло ані деревця, болота були лише крихітними калюжками, а єдина річка скидалася на хирлявий струмочок. Нічого, крім низькорослого вересу, голого схилу пагорба і білого шосе, що тягнулося вдалину.

І тут на повороті дороги, поряд із купою каміння, я побачив дорожнього робочого.

Він явно щойно прибув на місце і ліниво постукував своїм молотком. Робочий окинув мене каламутним поглядом і позіхнув.

— Будь проклятий той день, коли я зав’язав з пастухуванням! — вимовив він, ніби звертаючись відразу до всього несправедливого світу. — Там я був сам собі господар. А тепер я раб уряду, прикутий до дороги, очі в мене болять і спину ломить.

Він знову взявся за молоток і вдарив по каменю, але відразу ж випустив свій інструмент, брудно вилаявся і закрив вуха руками.

— Господи праведний! Зараз голова лусне! — скрикнув він.

Це був типовий житель тутешніх диких місць — приблизно мого зросту, але згорблений майже навпіл, з тижневою щетиною на підборідді. На носі у нього бовталися масивні рогові окуляри.

— Я просто не в силах, — знову жалібно вигукнув він. — Нехай інспектор доносить, куди хоче і кому хоче! Мені потрібне ліжко!..

Я запитав його, що трапилося — хоча все, звичайно, було ясно без слів.

— Трапилося те, що я глибоко нетверезий. Учора ми святкували весілля моєї дочки Мерран. Танцювали аж до четвертої ранку, а потім мені і ще декому знову закортіло випити — і ось вам результат! Очі б мої не дивилися на це червоне!..

Я погодився з ним, що ліжко — кращий засіб.

— Легко сказати! — простогнав він. — Учора ввечері надійшла листівка, а в ній сказано, що сьогодні вдень заявиться новий дорожній інспектор. Він приїде, але мене не знайде, або знайде п’яним, і мені в будь-якому разі каюк. Мо', піти, завалитись

1 ... 15 16 17 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тридцять дев’ять сходин», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тридцять дев’ять сходин"