Читати книгу - "Радіоп'єси"

яких вона домішувала дрібку тальку на кінчику пінцета й додавала краплину висококонцентрованого спирту. Поміж фахівців із косметології вона була видатним знавцем хімії, а її обличчя та тіло достовірно засвідчували надійність її процедур. Потім їй виповнилося сорок. Дзвіночок на дверях магазину не замовкав ні на мить. Студент Антуан, який удостоювався честі супроводжувати її вечорами до опери, приходив дедалі рідше. І коли вона сиділа перед дзеркалом і востаннє побачила за собою його віроломне обличчя, то зрозуміла, що рішення про втечу він уже прийняв. Його гладкі, нерухомі уста наблизилися до її плеча, там, де на шкірі з’явилася пляма з брунатною облямівкою, і вибілювальний крем «Жанет номер три» ще не встиг проникнути достатньо глибоко. Тоді вона безпідставно втратила володіння собою, таке корисне для краси, і сказала, мало що в непритомному стані:

ЖАНЕТ Ну, кажи вже! Скажи мені в вічі, що я прокажена, уражена вогкими плямами, пліснявою, що в мене гусячі лапки зморщок біля очей! Скажи, які відчуття в милосердного, коли він цілує прокаженого!

ОПОВІДАЧ Тоді вона навіть плакала, хоча це приносить шкоду очам, і забула про піпетку, яку наповнила краплями, що повертають їм блиск.

Усе життя — це спроба його затримати, а краса суперечить цьому, бо прагне смерті. Тут Жанет побачила мигдалеве дерево й теплі джерела біля підніжжя вулкана, а також заряджену енергією воду, яка мала легкий присмак правічного каменя. Вона вперше побачила світло, сонце, яке розтоплює стару шкіру й так ніжно рум’янить юну. Біля джерел завжди стовпище; багато хто приходить щотижня, щоб прийняти ванну проти кволості та недуги, однак Жанет приходить щодня, щоб скупатися, помити тіло й попити цієї води. Селянин, на чиїй ділянці джерела, не має часу щодня залишатися вдома і впускати відвідувачів. Тому тут стоїть Антоніо, видає паперові горнятка, рушники для забудькуватих, випускає воду з камінних ванн і наповнює їх знову для наступних відвідувачів. З порожніми руками він не виходить звідти. Жанет він знає уже давно і більше не дивується літургіям, які вона влаштовує з усією серйозністю, та й тривають вони надзвичайно довго. Вона не витирається рушником, а висихає на сонці. Після того, як шкіра висохне, Жанет накладає на неї молочаву мигдалеву пасту. Коли паста висохне, вона змиває її потужними струменями води, й Антоніо видається, ніби вона промовляє при цьому якісь заклинання. Во ім’я якого духа? На Антоніо вона деколи кидає короткий, суворий погляд, так, ніби він їй не догодив, ніби вода, яку він приготував для неї, виявилася надто холодною або надто гарячою. Рушник, якого вона йому віддає, складений рівно та акуратно. Жанет не знаходить для нього жодного слова подяки.

ЖАНЕТ Антоніо!

АНТОНІО Так, мадам.

ЖАНЕТ Гаразд, Антоніо.

Музика.

ЖАНЕТ Антоніо!

АНТОНІО Так, мадам.

ЖАНЕТ Ти ж не думаєш, що ці ванни мене надто виснажують, Антоніо? Щодня я відчуваю після них дедалі сильніший жар — так, мовби з мого серця підіймається гаряча хвиля, прокочується крізь мене й ударяє в склепіння черепа. Та ці ванни мають благотворну дію, чи не так?

АНТОНІО Так, мадам.

ЖАНЕТ Я знову спробую з тванню. Вона на повітрі твердне, і коли починаєш знімати її, вона розтріскується й відскакує пласкими шматками — так має тріскати й відскакувати земна кора, разом з усіма знаками, які вивітрилися з її поверхні. Місцями вже видно світлу шкіру. Мені не терпиться знати: чи буде вона неушкоджена й свіжа?

АНТОНІО Так, мадам.

ЖАНЕТ Скульптор, споглядаючи відлиту модель, не може стримувати чекання. Йому хочеться ніжно покласти руки на тіло й відчути його. Чи буде воно красивим? І наскільки красивим буде воно?

АНТОНІО Так, мадам.

ЖАНЕТ Яким був Ти, Антоніо, коли Він вийняв Тебе з оболонки? Дуже гарним. Я знаю. Однак я певна, ніхто на це не звернув уваги. Ти вилупився зі шкаралущі; ніхто не забрав її з Твоєї дороги. Я ж надто зважала на себе.

АНТОНІО Так, мадам.

ЖАНЕТ Я маю думати про те, що наші гріхи карбують наші риси обличчя, і навіть creme nourrissante[20] та creme purifiante[21] не можуть нас розгрішити.

АНТОНІО Так, мадам.

ЖАНЕТ Однак якщо б Ти зміг дати мені пораду… Чи занурюєш Ти своє обличчя в мертві водні протоки Мареми[22], коли в них відбивається місяць? Чи розтираєш Ти між долонь лаврове листя, і чи спочиваєш, спираючись ліктями, мов ефеби? Чи бігаєш навперейми з вітром тричі навколо дому опівночі, щоб Твій крок був пружним і легким, мов на ресорах із хмар? Чи живиш Ти волосся соком індійських фіг, щоб відсвіжити коріння? Твоє волосся блищить від зміїної товщі? Однак, напевно, немає жодного сенсу про це питати. Ти купаєшся, Ти засмагаєш. Цього достатньо.

АНТОНІО Так, мадам.

ЖАНЕТ Достатньо, щоб і я лиш купалася! Таємниче. І Антуан, з огляду на його здоровий глузд, погодиться: Ти не виглядаєш на двадцять, а то наступного року Ти мала б виглядати на двадцять один. Ти не виглядаєш на тридцять, інакше незабаром Ти мала б виглядати на тридцять один. Ти виглядаєш ні молодше, ні старше. Ти гарна й зовсім не маєш вільного часу. Будь милосердна до мене й дозволь цілувати Твої божественні плечі!

АНТОНІО Так, мадам.

ЖАНЕТ І тоді я відповім Антуанові: Облиш! Мені бридко. Ти безсилий і примітивний, я бачу всі Твої роки наскрізь, бачу поріділе волосся на Твоєму чолі, плями на нігтях, обвислі щоки, далекозорість, недоумкуватість, заглиблення досвіду, що тягарем пролягли від ніздрів до рота. Облиш! Неможливо кохати мерця!

АНТОНІО Так, мадам.

ЖАНЕТ Я, напевно, мала б довше лишатися у воді, пірнати на кілька хвилин, пити воду очима, вухами, впустити її звідусіль у себе, ввібрати її напругу до останніх волокон моєї плоті, яку переповнює страх.

АНТОНІО Так, мадам.

ЖАНЕТ Я мала б лиш стерпіти, потім випірнути, пройти тут повз Тебе й податися далі, вздовж заростей очерету. Я знаю, що Ти не можеш мене розрадити, що Ти гарний лише сьогодні. Однак я знаю також, що молоко мигдалю гірке, і призначене воно для того, хто п’є і впокорюється, щоб виграти все!

ЖАНЕТ І коли б я робила усе — обмивалася й пила гірке молоко мигдалю — чи віриш Ти в те, що я змогла б піднятися на кінчики пальців, відчути своє тіло як тятиву, якої пружно торкає стріла, щоб зустрінути смерть? О невмирущість!

АНТОНІО Ні, мадам!

Ні, мадам!

Музика.

АНТОНІО здалеку Батьки, охоплені страхом і хвилюванням! Стефано повернувся неушкоджений