Читати книгу - "Відчай"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Відчай" автора Юліан Семенов. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 66
Перейти на сторінку:
і граф Бернадотт, родич шведського короля, хотів урятувати якомога більше нещасних…

Іванов сховав фотографію в кишеню, діждався, поки офіціантка поставила на столі морозиво й каву, а потім сказав:

— Річ у тім, що Валленберг у нас… І ми маємо дані, що він співробітничав з Ейхманом… Взагалі ж, ви могли впевнитися в цьому, дивлячись на їхні усміхнені обличчя, — розмовляють не вороги, а друзі… Ми не маємо наміру псувати стосунки зі шведами, ми хочемо провести відкритий суд, розвінчати Валленберга, а потім вислати його к бісовій матері в Стокгольм… Ми потрапили в складне становище, розумієте? Я розповім нам суть справи, якщо погодитесь допомогти мені…

— Як це?

— Або ми переведемо вас у камеру до Валленберга й ви, як Штірліц, а не Ісаєв, переконаєте його в доцільності вийти на відкритий процес, прийняти на себе хоча б частину вини за співробітництво з Ейхманом, тобто з гестапо, або ж на відкритому процесі дати показання — як Штірліц, а не Ісаєв, — що ви знали про співробітництво Валленберга з Ейхманом…

— Друге виключено: вас зловлять на брехні… Я, щоб повернутися на батьківщину, сказав англійцям, що я російський розвідник; Максим Максимович Ісаєв, він же Юстас, ви читали мою сповідь…

— А якби не ця обставина? Ви б прийняли другу пропозицію?

Ісаєв відповів не зразу; звичайно, друга, думав він, це мій єдиний шанс… На відкритому процесі я скажу всю правду, якщо тільки там будуть іноземні журналісти і наші письменники, такі як Вишневський і Еренбург, як на Нюрнберзькому процесі…

— Я боюся, що після процесів тридцятих років, — сказав Ісаєв, — якщо не буде іноземної преси з усього світу, якщо про це не буде знято фільм, вам не повірять… До речі, шкода, що процеси над генералами Власовим і Малишкіним були закритими… Я не міг зрозуміти, чому їх не транслювали по радіо… Зраду, справжню, а не мниму, треба викривати публічно, щоб люди чули й бачили своїми очима.

— Беретесь написати сценарій вашого поєдинку з Валленбергом на відкритому процесі, де буде преса й кіно з усього світу?

— Він заперечує зв'язок з гестапо?

Іванов довго дивився в очі Ісаєва, не в надбрів'я, не на вуха, а саме в очі; потім, зітхнувши, відповів:

— Так.

— Я повинен ознайомитися з документами, Аркадію Аркадійовичу. Це по-перше. Після цього процесу мене напевне також засудять як штандартенфюрера СС Штірліца, і не лише засудять, а й ліквідують — лжесвідка треба нейтралізувати, це по-друге. І взагалі вся ваша конструкція здається мені липовою, бо, як тільки англійські журналісти зроблять мої фото, а хронікери перешлють у Лондон плівку, вас схоплять за руку, і це буде така ганьба, від якої не відмиєшся: російський Юстас грає роль німця Штірліца…

— Добре, а якщо ми вживемо таких заходів, що Лондон промовчить?

Ісаєв зітхнув:

— Годі вам, Аркадію Аркадійовичу! Я ж у розвідці більше за вас відслужив…

— І все-таки, — підводячись з-за столу, повторив Іванов, — якщо ми вирішимо питання з Лондоном, ви погодитесь зробити послугу Батьківщині?

— Спочатку ви мені повинні довести, що ця послуга потрібна Батьківщині. Потім ви повинні влаштувати мені зустріч із сім'єю, а тоді пояснити, як ви «вирішите питання з Лондоном»…

— Почекайте кілька хвилин, я викличу машину, — сказав Іванов.

— Тільки не зникайте на добу, як Сергій Сергійович, мене в міліцію заберуть, грошей у мене немає, — посміхнувся Ісаєв. — Чим розплачуся за такий казковий обід?

…Коли вони спустилися до «ЗІСа», Ісаєв одразу помітив, що біля шофера сидить чимсь знайомий йому чоловік; нахилив голову, наче шнурок черевика зав'язував; помітив він і те, що біля дверей салону сидів бугай з погонами майора; він, таким чином, опинився посередині — між майором і Івановим, як і належить заарештованому. Коли «ЗІС» рвонув з місця, той, що сидів біля шофера, випрямився й повільно повернув голову.

Це був Макгрегор.

7

— Знайомтесь, Всеволоде Володимировичу, це Вікентій Ісайович Рат, наш співробітник, — сказав Іванов. — Лондон у нас обладнаний недалеко в країні, як кажуть, довіряй, але перевіряй. Не запідозрили гру? Як мова нашого Макгрегора?

— Блискуча робота, — відповів Ісаєв. — Поздоровляю. Чи сказати їм про трамвайний передзвін, що здивував мене, коли вони гнали на «військовий аеродром», подумав Ісаєв, чи приберегти? Мабуть, варто приберегти, бо в мене тоді тільки промайнула тінь підозри, я справді вірив, що потрапив до англійців, я був надто щасливий, коли після цього ублюдка «нікс фарштеєн», ковдри з клеймом теплохода «Куйбишев» почув оксфордський придих; страшно було повірити, що в смердючий трюм мене кинули свої…

— Чесно признатися, — сказав Рат і, як хлопчисько ставши на коліна біля шофера, повернувся до Ісаєва, — я дуже хвилювався, коли йшов до вас на першу зустріч.

— Зустріччю я називаю інший захід, — посміхнувся Ісаєв, зачаровано розглядаючи вулицю Горького. — Ви йшли на допит, а не на зустріч.

— Питання з Лондоном, яке ви визначили як «головне», — вирішене, правда? — спитав Іванов.

— Залишилося вирішити ще два, — відповів Ісаєв.

— Я пам'ятаю.

— А як зветься цей проспект? — спитав Ісаєв, коли вони переїхали міст, перекинутий через під'їзні колії Білоруського вокзалу.

— Ленінградський, — відповів Рат. — Веде до Хімкінського водосховища, чудові пляжі, сосновий бір; трудящі відпочивають кожної неділі.

— Подивимося?

Іванов кивнув:

— На робітничі новобудови поїдемо наступного разу, в мене незабаром нарада, керівництво не зрозуміє, якщо я запізнюся.

— Ви — керівництво, — Ісаєв посміхнувся, — так вас називає секретар.

Іванов знизав плечима:

— Штампи досить швидко входять у вжиток, витравити їх куди важче… Я маю бути у товариша Абакумова, він міністр — це і є керівництво…

— Санкцію на побачення з дружиною і сином дасте ви? Чи керівництво?

— Це не просте питання, Всеволоде Володимировичу… Ми розділимо його на два етапи…

— Тобто?

— З матір'ю вашого сина ви зустрінетесь найближчими днями, після того як почнете писати сценарій… Стенограф Коля, мабуть, неприємний вам, то я попрошу підключитися до роботи нашого милого Макгрегора… Не заперечуєте, Вікентію Ісайовичу? — не дивлячись на Рата, ствердно запитав Іванов.

— Я з радістю, — відповів той. — З Максимом Максимовичем працювати сама насолода, школа…

— Ви не спитали моєї думки, Аркадію Аркадійовичу, — втрутився Ісаєв, усе ще із захватом дивлячись на людей, що йшли по проспекту, на черги біля тролейбусних зупинок, на вітрини магазинів, не міг приховати захоплення стадіоном «Динамо» (Іванов сказав: «Наш, ми будували») і повторив: — Моя думка вас не цікавить?

— Відводите Рата?

— Аж ніяк… Я почну працювати лише після того, як одержу побачення з… дружиною… матір'ю мого сина… І з ним, Саньком…

— Домовились, — легко погодився Аркадій Аркадійович. — Накидайте кілька сторіночок сценарного плану, ніякої конкретики, імовірності… Після цього матимете

1 ... 15 16 17 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відчай», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відчай"