Читати книгу - "Ерагон. Найстарший"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Біля труни стояла Насуада — сумна, закутана в чорне, але з гордо піднятою головою. Збоку схилився в жалобі Ротгар у темному вбранні, поруч із ним Арія й рада старійшин — усі з виразом невимовного жалю на обличчі. За ними тягнувся нескінченний потік людей, котрі прийшли попрощатися зі своїм володарем.
Усі коридори, арки й переходи в цій чотириповерховій залі, що перебувала в самісінькому центрі Тронжхейма, були заповнені людьми та гномами. З появою Ерагона й Сапфіри натовп захвилювався й зашепотів. Джормандер махнув до прибульців рукою, аби вони приєдналися до них. Намагаючись не заважати церемонії прощання, юнак із драконом та зніяковілим Ориком пролізли крізь юрбу, відчувши на собі осудливий погляд Сабрі. Гном тихо став поруч із Ротгаром.
Присутні явно чогось чекали, але Ерагон ніяк не міг уторопати, чого саме. Світло ліхтарів наполовину згасили, тому приміщення заполонив морок, додаючи й так скорботній події якогось потойбічного таємничого відтінку. Здавалось, ніхто не рухався й навіть не дихав, тож на якусь мить Ерагон подумав, що всі присутні обернулися на статуї. Тільки запах ладану долинав від труни, злітаючи до стелі й поширюючи аромат кедра та ялівцю.
Несподівано звідкись здалеку долинув барабанний бій. Низький звук відгукнувся в сотнях напружених тіл і пронизав місто-гору, неначе величезний кам'яний дзвін. «Бум!» Це вступив другий барабан, уже іншого, більш низького тембру. Під ці траурні звуки з тунелю до зали увійшла похоронна процесія, несучи труну з тілом Аджихада. Ерагон помітив гномів, котрі були ще сумнішими, ніж тоді, коли втратили Ісідар Мітрім.
«Бум!» — супроводжував барабанний бій траурну ходу до кришталевого цвинтаря. Повз велетенські брили коштовного каміння, що були завбільшки із Сапфіру, крізь тунель із глибокими печерами, з яких визирали діти гномів, через містки й переходи в тьмяному царстві цього гордого народу.
«Бум!» — востаннє пролунав глухий звук урочистого поховання, і процесія зупинилась під ребристим сталактитом. Далі починалося величезне підземелля, поділене на ніші, і в кожній з них була могила з викарбуваним гербом того чи іншого клану гномів. Тисячі, сотні тисяч покоїлись тут. Єдиним джерелом світла були червоні ліхтарі, що відкидали довгі тіні присутніх.
Труну повільно занесли до меншої зали, де на неї вже чекав порожній склеп. Над ним було викарбувано напис:
Усі кнурлани, люди й ельфи
пам'ятатимуть цього чоловіка
шляхетним, сильним і мудрим.
Guntera Aruna
Коли всі зібралися довкола, Аджихада занесли до склепу, і тим, хто знав його особисто, дозволили підійти ближче. Ерагон із Сапфірою були п'ятими й підійшли після Арії. Коли вони спустилися мармуровими сходами до тіла, юнака зненацька охопило таке відчуття болю й невимовного жалю, якого він не знав давно. Адже разом із Аджихадом він мав поховати й будь-які надії побачити Мертага.
Спинившись неподалік труни, юнак глянув на короля. Той виглядав значно спокійнішим, ніж за життя, ніби сама смерть визнала його велич і вшанувала вічним спокоєм. Ерагон знав Аджихада зовсім недовго, але навіть за цей короткий час він зрозумів, що це визначний володар, який мав сміливість повстати проти тиранії Імперії. До того ж, Аджихад був першою людиною, котра дала Ерагонові й Сапфірі притулок відтоді, як вони покинули Паланкарську долину.
Засмучений Ерагон намагався знайти слова, з якими можна було б востаннє звернутись до короля. Нарешті юнак зважився й прошепотів крізь сльози:
— Присягаюсь, що тебе пам'ятатимуть завжди, Аджихаде. Спочивай із миром, знаючи, що Насуада продовжить твою справу, а Імперію буде знищено, бо так хотів ти. — Відчувши Сапфірин доторк, юнак відійшов убік, давши можливість попрощатися Джормандеру.
Після того як усі присутні, попрощавшись із Аджихадом, висловили свої співчуття Насуаді, дівчина торкнулася батькової руки й несподівано заголосила якоюсь дивною мовою, сповнюючи печеру ритуальним плачем. Наприкінці церемонії до труни володаря з пошаною підійшли дванадцятеро гномів і накрили її мармуровою плитою.
ВІРНІСТЬ
Ерагон не стримався й позіхнув, прикривши рота, коли люди посунули до підземного амфітеатру. Довкола лунав гомін стривожених голосів, які обговорювали нещодавній похорон.
Тим часом юнак присів у нижньому ярусі, що перебував на одному рівні з подіумом. Поруч сиділи Орик, Арія, Ротгар, Насуада й члени ради старійшин. Сапфіра вмостилася на сходинках, які вели нагору.
— Починаючи з Коргана, кожного нашого короля обирали саме тут, — озвався гном. — Дуже добре, що вардени дотримуються цієї традиції.
Ерагон, укотре змахнувши сльозу, несподівано зрозумів, що які б зараз не були традиції, а людини, котра подбає про мирні переговори, з ними вже нема. Він із жахом усвідомив свою роль у майбутніх подіях. Навіть якщо все буде гаразд, він із Сапфірою обов'язково набуде собі недругів. Думаючи про це, юнак несамохіть стискав руків'я Зарока.
За якийсь час в амфітеатрі не лишилося жодного вільного місця, і Джормандер вийшов на подіум.
— Люди Вардену, — урочисто почав він. — Ми збиралися тут п'ятнадцять років тому, після смерті Дейнора. Його спадкоємець Аджихад чимало зробив у справі боротьби з Імперією та Галбаторіксом. По-перше, він виграв безліч битв із нашими ворогами, а по-друге, майже здолав Смерка, залишивши ритуальну подряпину на його мечі. І найважливіше — він ушанував у нашому місті вершника Ерагона й Сапфіру. Утім, сьогодні ми мусимо обрати нового ватажка, який поведе нас до нових перемог.
— Нехай це буде Вбивця Смерка! — загукали згори.
Ерагон намагався не реагувати на ці вигуки, задоволений з того, що промовець теж не звернув на них уваги.
— Можливо, — вів далі Джормандер, — можливо, наш гість зміг би пізніше посісти це почесне місце, але зараз нам потрібен той, хто розуміє всі наші радощі й біди, хто живе й страждає разом з нами довший час.
І тут Ерагон відчув, як натовп починає розуміти: ім'я правонаступника прошепотіли разом із Джормандером тисячі голосів.
— Насуада, — оголосив загальну думку промовець і, шанобливо вклонившись, зійшов із подіума.
Після нього вийшла Арія. Вона зацікавлено глянула на принишклих слухачів і гордо мовила:
— Сьогодні ввечері ельфи вшановуватимуть пам'ять славного короля варденів. Отож, від імені королеви Ісланзаді я підтримую Насуаду як правонаступницю Аджихада й пропоную їй дружбу ельфів. Нехай оберігають її зірки.
Зніяковілий Ротгар також зійшов на подіум, аби захриплим голосом виголосити кілька слів:
— Так, я теж підтримую Насуаду.
Наступним промовцем був Ерагон. Стоячи перед юрбою, він твердо сказав:
— Ми теж підтримуємо Насуаду. — І Сапфіра заревла на знак згоди.
Поручителі висловили свої побажання, і рада старійшин на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ерагон. Найстарший», після закриття браузера.