Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Поштамт 📚 - Українською

Читати книгу - "Поштамт"

1 100
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поштамт" автора Чарльз Буковський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 35
Перейти на сторінку:
не на полиці з чашками.

— Вони ж там голодуватимуть!

— Ловитимуть собі хробачків, їстимуть ягідки й таке інше.

— Не ловитимуть вони, ніяк не ловитимуть. Бо не знають, як. Помруть вони!

— Най навчаться чи здохнуть, — сказав я, повільно розвернувся й налаштувався спати. Мені невиразно чулося, як вона готує обід, впускає кришки й ложки на підлогу та лається. Але Пікассо був зі мною на ліжку, убезпечений від гострих мисків її туфель. Я витягнув руку, пес її полизав, і я заснув.

Авжеж, на хвильку. Наступне, що пам’ятаю, — мене пестили. Розплющую очі, а вона дивиться на мене божевільним поглядом. Була гола, а груди гойдалися наді мною. Волосся лоскотало мені ніздрі. Я подумав про її мільйони, згріб її, перекинув на спину і замантачив.

22

Направду вона не була ментівкою, просто ментівським службовцем. Почала, повертаючись, розповідати про хлопа з пурпуровою застібкою для краватки, котрий був «справжнім джентльменом».

— О, він такий ласкавий!

Я це щовечора про нього чув.

— Добре, — кажу, — ну й як там ведеться старому Пурпуровій Застібці?

— О, — відповідала вона, — знаєш, що сталося?

— Ні, крихітко, тому й питаю.

— О, він ТАКИЙ джентльмен!

— Гаразд, гаразд. Що ж там трапилося?

— Ти знаєш, він стільки страждав!

— Безперечно.

— Знаєш, у нього дружина померла.

— Не знав.

— Не суши зуби. Кажу тобі, він удівець і витратив 15 тисяч доларів на медичні й похоронні рахунки.

— Та невже? І що?

— Спускаюся я до холу, а він мені назустріч йде. Перестрілися, тобто. Він на мене дивиться й каже мені зі своїм турецьким акцентом: «Ти така красива!». І знаєш, що він зробив?

— Ні, люба, скажи мені. Кажи хутчіш.

— Він поцілував мене в підборіддя, легенько, надзвичайно легенько. І пішов собі.

— Дещо я тобі про нього розповім, крихітко. Він обдивився фільмів.

— А ти звідки знаєш?

— Я що, вгадав?

— Йому належить автомобільний кінотеатр. Працює там щовечора після роботи.

— Логічно, — сказав я.

— Але він такий джентльмен! — мовила вона.

— Слухай, крихітко, ти тільки не ображайся, але…

— Але що?

— Дивись, ти в глушині жила. А я змінив п’ятдесят робіт, може, й сотню. Ніде надовго не затримувався. Тобто хочу сказати, що по всіх офісах Америки грають в одну й ту ж саму гру. Люди знуджені, не знають куди себе подіти, от і граються в службові романи. Зазвичай то є нічим більшим, ніж убиванням часу. Часом їм вдається раз-другий когось відішпокати, проте навіть тоді це лиш дозвілля, мов бовлінг, телевізія чи святкування Нового року. Зрозумій, що це нічого не значить, тоді не розчаруєшся. Даєш тямки, про що я?

— Гадаю, містер Партізіян щирий.

— Як матимеш справи з цією Застібкою, люба, не забудь, що я тобі казав. Стережися цих облизнів. Він справжній, як іржава копійка.

— Він справжній. Справжній джентльмен. Абись ти був таким джентльменом.

Я забив. Сів на кушетку, узяв аркуш із планом і спробував вивчити бульвар Бебкок. Бебкок поділявся на 14, 39, 51 та 62. Якого дідька! Невже я не здатен цього запам’ятати?

23

Зрештою, я взяв вихідний, і знаєте, що зробив? Прокинувся раніше, ніж повернулася Джойс, і спустився до ринку трохи скупитися — здурів, певно. Пройшовся ринком і замість того, щоби взяти добірний шмат м’яса на смаження чи навіть кусень печеного курчати, знаєте, що зробив? Зробив невинні очі й пішов до відділу Сходу, заповнивши кошик восьминогами, морськими павуками, равликами, водоростями й подібним. Продавець зиркнув на мене із подивом і взявся підраховувати.

Коли Джойс того вечора повернулася, я вже все виклав на стіл. Водорості, тушковані з морськими павуками, пересипані маленькими золотавими равликами, смаженими на вершковому маслі.

Завів її до кухні й показав приготоване.

— Я зготував це на твою честь як присвяту нашій любові.

— Діждалася сраної немочі, це що за лайно? — спитала вона.

— Равлики.

— Равлики?

— Так, ти навіть уявити собі не можеш, скільки сторіч на Сході обожнювали такі продукти. Віддамо належне їм і собі. Вони засмажені на вершковому маслі.

Джойс зайшла і всілась.

Я почав закидати равликів до рота.

— Бодай би мені жаба ногу відчавила, люба, вони чудові! СПРОБУЙ ОДНОГО!

Джойс нахилилася й підчепила одного виделкою, роздивляючись інших на тарелі.

Я набрав повен рот смачнючих водоростей.

— Незле, правда, крихітко?

Вона пожувала равлика.

— Смажені на вершковому маслі.

Узяв кілька рукою й жбурнув до рота.

— Сторіччя на нашому боці, любонько, ми не можемо помилятися.

Вона нарешті сковтнула. І дослідила тих, що були на тарелі.

— В них усіх крихітні гузна! Жах який! Який жах!

— Що такого жахливого в гузнах, люба?

Вона притисла до рота серветку. Зірвалася й понеслася до ванної. Почала блювати. Я ж горлав їй з кухні:

— КРИХІТКО, ЩО ТАКОГО В ГУЗНАХ? У ТЕБЕ Є ГУЗНО, І В МЕНЕ ВОНО Є! ТИ ЙДЕШ ДО КРАМНИЦІ Й КУПУЄШ ДОБІРНИЙ СТЕЙК, АЛЕ І В НЬОГО БУЛО ГУЗНО! СВІТ ВКРИТИЙ ГУЗНАМИ! НА СВІЙ ЛАД У ДЕРЕВ ТЕЖ Є ГУЗНА, АЛЕ ТИ ЇХ НЕ ЗНАЙДЕШ, ВОНИ ПРОСТО СКИДАЮТЬ ЛИСТЯ. ТВОЄ ГУЗНО, МОЄ ГУЗНО, СВІТ ПОВЕН МІЛЬЯРДІВ ГУЗЕН. ВОНО Є В ПРЕЗИДЕНТА, І В МИЙНИКА МАШИН, У СУДДІ Й УБИВЦІ ТЕЖ Є ГУЗНА… НАВІТЬ ПУРПУРОВА ЗАСТІБКА ЙОГО МАЄ!

— Все, припини, ПРИПИНИ!

Її знову знудило. Глушина. Я розкоркував пляшку саке і хильнув.

24

Сталося то десь за тиждень, близько сьомої ранку. Мені пощастило взяти ще один вихідний, і після подвійної зміни я притискався до Джойсової дупці, до її гузна, і солодко спав, коли в двері подзвонили. Я вибрався з ліжка й пішов відчиняти.

Там стояв чоловічок у краватці. Він тицьнув мені якісь папери й змився. То був виклик до суду з приводу розлучення. Плакали мої мільйони. Утім, я на них усе одно не розраховував, тож не злився.

Розбудив Джойс.

— Що?

— Чоловічок міг припертися й пізніше, ні?

Показав їй папери.

— Вибач, Генку.

— Та все гаразд. Ти просто мала мені сказати. Я погодився б. Ми двічі покохалися б, пореготали, було б весело. Я цього не розумію. Ти ж увесь час знала. Сто чортів мені в бебехи, якщо я розумію жінок.

— Слухай, я подала документи, коли ми посварилися. Гадала, якщо зроблю це на ясну голову, то ніколи не зважуся.

— Гаразд, люба, мене захоплює твоя чесність. Це Пурпурова Застібка?

— Це Пурпурова Застібка, — сказала вона.

Я розсміявся. То був радше сумний сміх, маю сказати. Проте вирвалося.

— Хто б сумнівався. Але він стане тобі халепою. Успіхів тобі, крихітко. Я багато чого в тобі любив, і не стільки твої гроші, ти це знаєш.

Вона розревілася в подушку, лежачи на животі, уся здригалася.

1 ... 15 16 17 ... 35
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поштамт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поштамт"