Читати книгу - "Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття"

Події в Бересті

1182 р. Казимир здійснює напад на Берестя, щоб повернути туди князя, якого нещодавно скинуло місцеве населення. На жаль, Вінцентій Кадлубек не дає достатньої інформації про те, що передувало цьому походові поляків на схід, однак розповідь хроніста піднімає певну завісу над подіями, аналіз яких допомагає вивченню політичних процесів на Волині. Польський хроніст пише: “Quam sororis suae primogenito, a fratribus per errorem eiecto, restituere instituit; matre, ob clandestinas odii causas, filium non esse mentiente, sed prolis desperatione suppositum. Quae res, etsi veritati praediudicium non pariat, apud plurimos tamen eius opinionem gravare visa est. Unde cives, indignum accerentes, quemdam spurium principibus debere principari, acerrime rebellant; sed etiam exercituum duces plurimum in illo scandalizantur (Вирішив (Казимир. – авт.) повернути (місто. – авт.) первородному синові своєї сестри (Агнеси. – авт.) через помилку відкинутого братами, бо мати через причини прихованої ненависті заявила буцім-то він не її син, а був підкладений їй, коли не було надії на нащадків. Ця обставина, хоча і не було проведено розслідування істини, багатьом здавалася такою, що плямувало її ім’я. Тому мешканці міста, вважаючи непристойним, щоб якийсь пасерб головував над іншими князями, рішуче збунтувалися, а більше всього вожді війська)”.[180]

В центрі уваги цього дуже цікавого фрагменту польської хроніки ми бачимо постать вдови князя Мстислава Ізяславича Агнеси, яка, судячи з джерела, в той час займалася активною політичною діяльністю. Текст дає додаткові підстави для сумнівів щодо законності походження Святослава, який під приводом саме цього факту зазнав опору з боку братів. Під останніми Кадлубек міг розуміти лише двох живих на той час синів Агнеси: Всеволода і Романа. Вони ж пізніше неодноразово будуть згадуватися на сторінках хроніки.

Події, описані Вінцентієм, безумовно, стосувалися не тільки порівняно невеликого Берестя, а фактично усієї Західної Волині, оскільки Святослав претендував на головування над цим регіоном. Про це прямо пише і сам Кадлубек. Під “вождями війська” хроніст, ймовірно, розумів представників волинського боярства. Відзначимо, що думку про те, що саме Святослав Мстиславич був ставлеником Казимира вперше висловив О.Бальцер, а пізніше цю позицію підтвердила Б.Кюрбіс.[181]

Про події у Бересті досить лаконічно розповідається у написаній під впливом Кадлубка “Великопольській хроніці”, але, на великий жаль, її автор об’єднав повідомлення про берестейський похід і розповідь про захоплення Галича Романом в 1189 р., про яке Вінцентій розповідає значно пізніше. Ян Длугош взагалі не писав про події в Бересті, але “берестейський сюжет” в значній мірі передано ним при описі історії першого оволодіння Галича Романом.[182] Необхідно зазначити. що різниця у викладі походу поляків на Берестя 1182 р. польськими хроністами негативно вплинуло на історіографічну традицію, не дивлячись на те, що ще А.Нарушевич писав про некоректність викладу подій в творах пізніх польських хроністів. Але на жаль, автор не помітив, що “перекручення” у викладі подій розпочав не Длугош, а автор “Великопольської хроніки”, якого він називає в дусі традицій того часу Богуфалом.[183] В сучасній історіографії Н.І.Щавелева, відзначивши відсутність опису берестейських подій у давньоруських літописах, висловила сумнів у їх реальності, проте факт відсутності інформації в одних джерелах не може бути аргументом для заперечення можливості конкретних історичних подій.[184] Наведений розгляд свідоцтва хроніки Кадлубка у комплексі з аналізом свідчень давньоруських джерел про події попереднього та наступного часу дає, навпаки, підстави для сприйняття подій у Бересті як реальні. Дуже важливо, що короткі повідомлення про події 1182 р. є і в польських “рочниках”. Зокрема, “Рочник краківський капітульний” повідомляє: “MCLXXXII dux Kazimirus devicit Ruthenos (1182 Князь Казимир переміг Рутенів)”.[185]

Тут слід також скорегувати і висновок, зроблений нами в попередніх працях, про “досить скромний і локальний характер подій у Бересті”.[186] Конфлікт мав далеко не локальний характер. Він був розвитком давнішніх прагнень червенського князя Святослава, який ще в 70-х роках намагався стати верховним князем у Західній Волині. Після смерті Василька Ярополковича, він захопив Берестя і прагнув підкорити інших місцевих князів, для чого хотів використати допомогу краківського князя Казимира. Невипадково, що в Західній Волині знайшлися сили, які виступили проти малопольського володаря та його союзника. Очолив їх белзький князь Всеволод Мстиславич.

Кадлубек пише, що після того, як поляки взяли в облогу Берестя, “adest namque dux Belsiae Wsewlodus cum pricipibus Laodimiriensium cum Galiciensium praecipuis, cum electis tibianeorum turmis, cum Parthorum millibus, urbis subsidio (на допомогу місту підходить Всеволод, князь Белза, з усіма князями володимирськими, з галицькими (воїнами. – авт), з відбірними найманими військами, з тисячами партів (половців. – авт.))”.[187]

У Володимирі в той час сидів, як ми знаємо, Роман Мстиславич, про що нижче розповість і сам Кадлубек, проте навряд чи під “володимирськими князями” слід розуміти лише князя з вказаного міста. Скоріше йшлося про “Володимирію”, тобто Волинь, група князів якої підтримали белзького князя та його галицьких союзників. Участь останніх, цілком можливо, свідчила про реальність зазіхань Малої Польщі на Перемишльську землю, про що вище йшлося. Це є також додатковим аргументом проти думки про локальний характер подій у Бересті.

Сам князь Роман, судячи з подальшого тексту польської хроніки, від військової конфронтації з поляками ухилився і вичікував подальшого розвитку подій. Така тактика принесла князеві бажаного результату. Казимиру, попри великій опір берестян, все ж таки вдалося захопити місто, знову посадити там Святослава, проте невдовзі того там було отруєно. “Exstinci provincia fratri eius, duci Laodimirie Romano, ratione obsequelae indulgetur a Casimiro (Провінцію загиблого Казимир, розраховуючи на підлеглість, віддає брату того (тобто Святослава. – авт.) князю Володимирії Роману)”,[188] – так завершує Вінцентій Кадлубек свою розповідь про берестейські події.[189]

Безумовно, ставлячи Романа на берестейський стіл Казимир сподівався отримати слухняного васала, проте вже найближчі події засвідчили марність цих розрахунків.[190] Зайнявши важливе у стратегічному відношенні, добре укріплене місто-фортецю на р. Мохнач, Роман Мстиславич став незабаром головним князем Західної Волині, оскільки перехопив ініціативу у енергійного молодшого брата Всеволода і позбувшись не менш енергійного старшого брата Святослава. Контроль над Берестям Роман використав для зміцнення своїх позицій в басейні Західного Бугу, який входив в зону інтересів як Малопольського, так і Мазовецького князівств сусідньої Польщі.

На користь нашого висновку про зростання політичної ваги князя Романа свідчить той факт, що в 1184 р. під час чергового конфлікту з галицьким володарем Ярославом Володимировичем саме до нього по допомогу звертається його син Володимир. Проте і в даному випадку Роман показав свою обачливість та розсудливість, коли вирішив відмовити молодому княжичу. Літопис пояснює