Читати книгу - "Джордж і корабель часу"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я не збираюся складати твої речі, — сказав він. Геро зітхнула.
— Чому інші роботи прибирають замість дітей, а ти ні?
Вона згребла все в оберемок і пішла до кімнати на другому боці круглої вітальні, звідки повернулася вже з порожніми руками.
— Усі роботи з радістю допомагають своїм господарям і все роблять замість них, — сказала дівчинка.
— Мій не робить, — зауважив Джордж.
Він вирішив пливти за течією, поки не зрозуміє, як бути далі. Бульцман радісно кивнув.
— Я б не піднімав його одягу з підлоги, — сказав він, гепнувшись на диван.
Той був теж надувний і аж заскрипів під його вагою, та все ж не тріснув.
— Не можна мати все й відразу, — самовпевнено мовив Емпірей. — Я найрозумніший і найпотужніший робот в історії людства!
«Десь я це вже чув», — подумав Джордж. Колись був у нього один суперрозумний знайомець, який теж так вихвалявся.
— Так, так, я в курсі, — сказала Геро. — Я вже сто разів чула ці байки! Усі діти в Бульбашці особливі, тому Едем виділив для кожного з нас особливого робота. Але моя опікунка знайшла тебе на переробній станції і прислала мені — замість нового блискучого робота-помічника, як у всіх інших.
— Усі діти в Бульбашці особливі? — перепитав Джордж.
Його подруга Енні була найрозумнішою з усіх дітей, яких він знав. Невже Геро така сама кмітлива, як Енні? І якщо вона така особлива, то чому не помічає, що її слова зовсім не відповідають довколишній реальності?
— Нас називають майбутніми лідерами й лідерками, — гордо заявила Геро. — А це означає, що ми пройшли суворий відбір, бо в наших руках майбутнє Едему. Ми — еліта. От тільки треба почекати, поки ми станемо дуже-дуже старі, — тоді будемо всім керувати.
Дівчинка немовби повторювала слова, які десятки разів чула від когось.
— Але навіщо чекати, поки ви постарієте? — запитав Джордж.
— Ці діти — квіти Едему, — байдужим тоном пояснив Емпірей. — Тому за ними мають доглядати найкращі роботи. Для того, щоб виріс дуб, потрібен час, — загадково додав він. — Точніше, дев’ять сонце-дампів. Потім діти повинні покинути Бульбашку, бо всі майбутні лідери вчаться в академії. Дбати про майбутнє — дуже важливо.
Геро його не слухала.
— Краще б ти прибрав у моїй кімнаті, а не теревенив про квіти з дубами, — пробурмотіла вона.
Дівчинка сіла на диван навпроти Джорджа — той змінив колір, ставши зеленкувато-блакитним, наче море. На стіні над головою дівчинки раптом з’явилося зображення хвиль, які накочуються на пісок, а кімнату наповнила тиха музика.
— Яка краса! — вигукнув Бульцман.
«І звідки той велетень-страшко знає, що таке “краса”?» — подумав Джордж.
— Як ти це зробила? — запитав Джордж, подивившись на свій диван: той так і лишився нудотно-сірий.
— Що саме? — запитала Геро, яка, здається, нічого не помітила.
— Твій диван став іншого кольору! — сказав Джордж. — І зображення на стіні з’явилося! І музика!..
— А, ти про це, — відповіла Геро. — Це розумний дім з розумними меблями. Він зчитує мій настрій і змінює середовище навколо.
— А мого настрою він не зчитав, — поскаржився Бульцман.
Джордж подумав, що це й на краще, а то можна собі уявити, на що б тоді перетворився будинок! Йому не хотілося цього бачити.
— Але це швидко набридає, — визнала Геро. — Іноді хочеться, щоб будинок перестав крутити музику й показувати малюнки. Він і так ніколи не вгадує. От скажи — хіба я схожа на морську русалку?
Джордж відчув, що на нього хтось дивиться, і, озирнувшись, перехопив на собі блискучий погляд Емпірея.
— Щось не так? — не стримався він.
— Ти про що? — запитала Геро.
— Емпі постійно витріщається на мене, коли думає, що я цього не бачу, — пояснив Джордж.
— І на мене, — обурено озвався Бульцман. — І не реагує на мої спроби встановити з ним зв’язок.
— Він просто такий є, — мовила Геро. — Завжди за всіма стежить. Я просила опікунку дати мені іншого робота, але та вперлася і не дає.
Робот і оком не змигнув. Але Джорджа не покидало відчуття, що він ретельно фіксує все, що стосується його і Бульцмана, аби потім як слід проаналізувати.
— Час лягати спати, — тільки й відповів Емпірей.
— А вечеряти ти не будеш? — з надією запитав Джордж Геро. Востаннє він їв дегідратований сніданок ще на борту «Артеміди».
— Ні, — здивовано відповіла Геро. — Я вже вичерпала свій денний раціон. Але якщо ти голодний, можемо намішати тобі смузі. Правда, Емпі?
— Ну добре, — відповів Джордж. — Дякую! А потім ми з Бульцманом, напевно, підемо спати, якщо ти не проти.
Він не міг дочекатися, коли позбудеться Геро і зможе спокійно подумати на самоті. З Бульцмана вже нічого сьогодні не візьмеш — у пошарпаного велетня майже вичерпався заряд. Треба його підзарядити. А от йому... Він мандрував Всесвітом, пережив колосальне уповільнення часу в надшвидкому кораблі, повернувся на Землю — за всю подорож перемовившись лиш кількома словами з рідними й найкращою подругою — і опинився у зовсім чужому світі. Йому треба добре про все поміркувати.
— Запит підтверджую, — сказав Емпірей.
Джордж довго не зводив з нього погляду, аж поки робот
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джордж і корабель часу», після закриття браузера.