Читати книгу - "Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю"

Писана історія Паталіпутри починається тоді, коли цар Аджаташатру у 490 р. до н. е. заснував фортецю уздовж річок Ганг та Гандак. Пізніше вона розрослася, утворивши Паталіпутру, столицю царства Магадха, що була геніальним чином розташована на місці перетину двох річок. Містом проходив північний торговий шлях Uttarapatha, що вів од гирла Гангу, Бенгальської затоки, до Пенджабу та Середньої Азії.

Крім торгівлі, у Паталіпутрі цінували знання. Дхана Нанда, останній правитель династії Нанда (345—321 до н. е), династії, що створила першу, хоча й недовговічну імперію в Індії, присвятив місто Сарасваті та Лакшмі, індуїстським богиням науки та знань. Він заснував школу Данасала, що виділяла кошти на дослідження та навчання. Керівником Данасали завжди обирали браміна, представника найвищої індуїстської касти.

Історія Паталіпутри зробила цікавий поворот, коли керівником Данасали обрали харизматичного вченого на ім’я Каутілья. Грубий, з фізичними вадами брамін не приховував своїх думок, натомість відразу почав конфліктувати з правителем. Буддійські та індуїстські письмові джерела по-різному трактують протистояння Каутільї та Дхани Нанди. В будь-якому разі напруга в навчальних залах розпалювалася донезмоги, і врешті-решт Дхана Нанда відлучив Каутілью від двору.

Може, у цьому разі не збіглася їхня вдача, може, з іншої причини, проте слід зазначити, що це був не перший випадок, коли правитель не міг стерпіти порад і суджень людини, більш освіченої від нього. Однак Каутілья не змирився зі своєю долею, а рішуче почав діяти. Він спробував знищити династію Нанда, принаймні так говориться у буддійському каноні. Навряд чи заколот був справою рук лише Каутільї, оскільки Дхана Нанда не користувався популярністю серед своїх підданих. Події розвивалися наче у пригодницьких фільмах категорії B[1]: Каутілья зустрівся з юнаком Чандрагуптою з впливового роду Маур’їв і почав навчати його як майбутнього правителя. Брамін відвіз Чандрагупту до Таксили, північного міста у провінції Пенджаб. Понад шість років тут, в оточенні гір, Каутілья передавав вихованцеві всю свою мудрість.

За грецькими джерелами, Каутілья та Чандрагупта навіть зустрічалися з Александром Великим і радилися щодо завоювання Паталіпутри. Коли Александр помер у 323 р. до н. е., політична ситуація змінилася і Чандрагупта скористався з цього. Він зібрав загони з півночі, підкорив Паталіпутру та повалив владу Дхани Нанди. Чандрагупті тоді виповнилося лише 25 років.

Чандрагупта Маур’я проявив себе як мудрий правитель, який не давав виходу своїй агресії й не встав на шлях помсти. Він відвоював долину Інда у війні проти Селевка І Нікатора, полководця Александра Великого. Утім, після битви Чандрагупта несподівано уклав мирну угоду, вельми конструктивну та взаємовигідну. Разом із полководцем Селевком він заснував союз держав.

Очевидно, стосунки між двома правителями були гарними, і вагомих причин для суперництва, що зазвичай супроводжується брязканням мечами, не існувало. Селевк правив великою державою, що розташовувалася на території сучасної Туреччини, Сирії, Іраку та Ірану. Держава простягалася від Афганістану до Бенгальської затоки і процвітала, дотримуючись миру з сусідами.

Як гарний дипломат Селевк відрядив до Паталіпутри грецького історика Мегасфена, який перебував у місті, найімовірніше, у 310 р. до н. е. Опис Паталіпутри Мегасфена є унікальним за своєю точністю. Свої враження він виклав у творі «Індіка». Твір не зберігся, проте на нього посилаються багато грецьких письменників, одним із найвідоміших з яких є Страбон. У минулому греки писали про індійців лише вигадані історії, приправлені жахливими сценами. Праця ж Мегасфена стала першим гідним довіри документом, написаним очевидцем про східне узбережжя ріки Інд.

В Мегасфеновому описі відчувається його неприховане захоплення імперією Маур’їв. За свідченням грека, у Паталіпутрі не існувало рабства, дороги утримувались у гарному стані, а двір Чандрагупти вражав блиском і розкішшю. На території цієї імперії зростали «дерева, від яких отримували мед і вовну», — цукровий очерет і бавовна. Місто, де мешкали військові, ремісники, селяни, філософи, було одним із найкрасивіших міст Індії.

Незвично, коли правителеві таланить довіряти своєму радникові, відкинувши підозри, і запроваджувати на практиці його настанови. Багато правителів якнайшвидше виганяли радників з двору або відрубували їм голови, якщо відповіді й поради останніх їх не задовольняли. Тому радникам для збереження свого положення, ба навіть життя треба було погоджуватися з усіма примхами правителів. Проте в Паталіпутрі робили інакше. Чандрагупта Маур’я вмів прислуховуватися до свого радника Каутільї.

Діяльність Каутільї мала велике значення для заснування імперії Маур’їв. Його першочерговою справою було захистити Індію від іноземних загарбників. Також Каутілья хотів створити ефективно і добре організовану державу, що керувалася б етичними принципами: доброчесне керівництво мало забезпечити добробут громадян. Коли влада в державі стабілізувалася, Каутілья почав записувати свої роздуми, адресовані Чандрагупті. Вони лягли в основу збірки, відомої наступним поколінням під назвою «Артхашастра». Зазвичай її сприймають як підручник з державного управління, економічної політики та військової стратегії. Однак згадані теми