Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Непосидючі покійнички 📚 - Українською

Читати книгу - "Непосидючі покійнички"

462
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Непосидючі покійнички" автора Валерій Павлович Лапікура. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 109
Перейти на сторінку:
на два трупи поки що невстановлених осіб.

— Ну, показуйте, де і кого тут Господь прибрав?

— А це, товаришу капітан, пройти треба, бо туди навіть катафалки не доїжджають. Домовини на руках носять. Ходімте, покажу.

— Далеко це?

— Аж під самим проспектом — з того боку цвинтаря.

— Тю! Ти нас туди не міг викликати? Ми б як люди під’їхали. А так, відчуваю, через кущі доведеться дертися.

— Вибачайте, товариші, але трохи теє… перенервував. Не кожен день таке навіть на цвинтарі побачиш.

— Глянемо! Ну, веди і розказуй по дорозі — що й до чого.

— Отам у нас, де старі ділянки закінчуються, є такий глухий байрак. А між байраком і проспектом кілька мазанок притулилося. Там кладовищенські пенсіонери живуть, колишні сторожі. І от один з них тримає кіз. Штук десять. Такий собі додаточок до пенсії — молоко сухотникам у диспансер носить. І оцей козопас пришкандибав зранку до цвинтарної контори і каже: «Викликайте міліцію, бо з ночі у байраці щось сильно горіло і сморід недобрий». Ну, в конторі від нього спочатку відмахнулися, мовляв, не мороч, діду, голову зайнятим людям, але тут я зайшов.

— В гості чи по службі?

— Та по службі, звичайно. Сигнали були від родичів похованих. То квіти зникають — не встигнеш покласти, то по надгробкам хтось топчеться, то взагалі, як стемніє, якісь тіні кущами лазять.

— І що ж там лазить?

— Не встиг встановити, бо пішов за тим козопасом до байраку. А там і справді таке робиться, що я бігом назад, в контору, аби вас викликати.

Коли ми спустилися на дно байрака, то спочатку побачили якусь темну масу, що відгонила бензином, горілою фарбою і ще одним специфічним запахом, який нам теж не сподобався. При безпосередньому наближенні темна маса виявилася спаленим легковим автомобілем «Москвич», в якому перебували обвуглені останки двох людей. Потім встановили, що це чоловік і жінка.

Місце було ідеальним. Від мальовничої галявинки, посеред якої стояв «Москвич», по дну урвища йшла добре втрамбована колія — аж до самого проспекту. Судячи із рештків старих кострищ та битого скла, не одна втаємничена компанія смажила тут шашлики, відзначала малі та великі дати. В’їзд з боку проспекту маскували великі кущі шипшини — затишно, зручно, на краю урвища хрести похилилися. В самий раз посидіти, випити, про скороминущість життя поміркувати. І — вйо додому! А от ці двоє, що в «Москвичі», додому втраплять у закритих домовинах. Та й то ненадовго.

Разом з експертами під’їхав на наш виклик і Старий. Уважно оглянув людські та автомобільні останки і задумливо сказав:

— Розповідала мені мама, що колись, ще до революції, серед київської молоді мода така була — на цьому цвинтарі на себе руки накладати. Але царя давно немає і тої моди теж. Потім, коли я в госпіталі на обстеженні лежав, мені випадково журнальчик втрапив із фотографіями — в’єтнамські монахи самі себе спалюють. Але у нас не В’єтнам. Ні, Олексо, б’юсь об заклад на доплату за звання, що тут самогубством і не пахне.

— А чому, товаришу підполковник? На мою думку, кожне самогубство — то результат шизофренії, а психи такого напридумують, що нормальному повік в голову не стрельне.

— Бачиш, Сирота, радянський шизофреник справді може покінчити з собою в будь-який спосіб. Але щоб при цьому ще й власну машину спалити?.. Ні, не такий він вже й божевільний. Дуже тяжко людям оті «колеса» дістаються, аби їх з димом пускати. Ні, порушуй справу про вбивство.

— А може, нещасний випадок?

— А може, їх метеоритом?.. Сирота, я тобі сказав: порушуй справу, а версії залиш для розпрацювання.

— То може, спочатку встановимо, кому машина належала?

— Ну от експерти додряпаються до номерів — і будемо знати. Хоча — таке у мене враження, що заяви про зникнення оцих обох уже чекають на нас в Управі.

— Звідки така впевненість, товаришу підполковник?

— Інтуїція…

— Хто б сперечався. Я не буду.

Я й справді не збирався дискутувати зі Старим, бо не раз був свідком, як інтуїція рятувала не тільки самого Старого, а й всю нашу Управу.

Трупи запакували у целофанові мішки і повезли в морг на Оранжерейну, а технарі почали бідкатися, що доведеться вирубувати кущі і спилювати кільканадцять дерев. Бо легкова машина ще просковзне крізь зарості, а от автокран і машина з платформою, на якій належало вивезти рештки «Москвича», сюди, звичайно, не продеруться. А потім ще землю доведеться перетрушувати. Якщо, звичайно, необхідність така буде.

По дорозі в Управу я за звичкою розмірковував, кого ж це така страшна смерть забрала. Якщо машина приватна, то це люди серйозні, не пацанва. А якщо службова, то теж можуть бути варіанти. Версія третя — машину могли вкрасти. Одне слово — роботи вистачить.

Не встигли ми розійтися по кабінетам, як подзвонили експерти. Вони, виявляється, не тільки реєстраційні номери відчистили, а й заводські на двигуні.

Старий одразу поцікавився:

— Можете сказати, скільки часу приблизно машина горіла? Що я маю на увазі? Чи був у неї бензобак повний, чи ні. Кажете, повний? Спасибі.

І вже до мене:

— Сирота, зранку, тільки-но ви поїхали на виклик, черговому одна жіночка подзвонила. У неї вчора ввечері чоловік поїхав на заправку приватним «Москвичем» і зник. Таке

1 ... 15 16 17 ... 109
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Непосидючі покійнички», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Непосидючі покійнички"