Читати книгу - "Еринії"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
― Я не розумію братика, ― прошепотіла Леокадія до матері. ― Чому він так дивно поводиться?
Вона не могла зрозуміти кузена й зараз, о шостій ранку, цього травневого сонячного дня, коли Едвард привів якогось п’яного волоцюгу й намагався надягти йому на ноги свої найкращі черевики. Вона б ще могла припустити, що Едвард уранці повернувся з якимось друзякою й хоче продовжити пиятику вдома. Таке іноді бувало, але цього не траплялося в присутності Леокадії, не кажучи вже про дочку Риту. Про такі випадки їй потому пошепки розповідали служниця Ганна, двірник або обурені сусіди. До того ж панна Тхожницька припускала, що навіть коли її кузен приводив додому якогось товариша напідпитку, то не настільки п’яного, як цей стариган. Леокадія могла навіть подумати, що Едвард намагається витверезити свого знайомого, кладучи його до ванни, відпоюючи кавою, витираючи його блювотиння й підсуваючи під носа пляшечку з нашатирем, що він, власне, й робив зараз із цим старим. Але не могла збагнути, навіщо, коли вже йому вдалося підняти того на ноги, Едвард натягає на нього свій, щоправда, не новий, але все-таки добрий одяг, і взуває того в чудові високі черевики з першокласного магазину «Дербі»!
Пізніше вона дивилася, як на могутній потилиці Попельського набрякають жили, коли той запихав пияка до екіпажа, притримуючи його однією рукою за штани, а другою ― за комір. У цей час п’яниця зачепився холошею за колесо й роздер її. За звичайних обставин Попельський розлютився б і принаймні уважно оглянув би зіпсований одяг. Але зараз він узагалі не звернув увагу на свій понищений костюм від братів Яблковських! Я не розумію мого кузена, подумала Леокадія Тхожницька, повертаючись до квартири. Вона й не підозрювала, що протягом найближчих годин кузен здивує її ще більше, ба, навіть смертельно налякає.
XПопельський вийшов з екіпажа на вулиці Піярів біля лікарні. Наказав візникові зачекати, а сам простягнув руку Питці таким галантним жестом, наче той був дамою, що висідала з карети. Старий ухопився за його плече й рушив, щомиті спотикаючись, незвиклий до черевиків, які вперше мав на ногах. Поліцейський обхопив його за пояс і трохи ніс, а трохи вів, оминаючи фігуру Богоматері. Якийсь добродій у котелку та з пінчером на повідку глянув на них з відразою, якийсь студент тицяв у них пальцем, а його товариш голосно реготав.
― Али той панисько сі накиряв! ― репетував якийсь шибеник у картатому кашкеті й білому шарфі на шиї.
Попельський не звернув на нього жодної уваги й обережно повів Валерія, у якого алкогольне очмаріння поступалося місцем страшенній сонливості. Комісар знав, чим її побороти. У руці тримав флакончик з витвережувальними солями, головним складником яких був аміак.
Нарешті Попельський затягнув Питку до лікарняного вестибюлю й посадовив його на першій-ліпшій лавці, де той миттєво поринув у сон. Комісар роззирнувся навколо й відразу побачив, як до них поважно крокує швейцар з бородою а ля найясніший цісар Франц-Йосиф.
― Ось вам п’ятдесят грошів, ― звернувся до нього Попельський. ― Простежте, аби цей мені нікуди не змився! А я тим часом піду до директора цього закладу. Який це кабінет?
― Я тут виконую функцію державного службовця, ― гордовито відказав швейцар. ― І за це отримую платню. А ваших цванциків[20] не потребую. Хто то є? Хорий?
― Так, може й хворий, ― відповів комісар. ― Як, зрештою, ми всі. Але придивитися за ним ― це дуже відповідальна справа. Гідна державного чиновника. Такого сумлінного, як ви. Я знаю, що вчинив погано. Ви ж бо не візник, не готельний служка, якому дають на чай. Ваші функції незмірно вищі. Я теж, як і ви ― державний службовець. Кримінальна поліція. ― І показав швейцарові посвідчення.
― Це ви добре сказали, ― швейцар аж зашарівся від задоволення. ― Але вам туди не можна, до завідувача, до відділення, цебто. Такі в нас правила! Я мушу кожного зупинити й повідомити телефоном, же сьте прийшли. А ви тут сідайте й зачекайте.
Попельський кивнув головою, наче похвалив запопадливого швейцара, і зробив так, як йому наказали. Швейцар тим часом виструнчився біля столика з телефоном і набрав потрібний номер.
― Ту сі мельдує Дурбак Юзеф, ― шанобливо сказав він. ― Ду телефону викликають доктора Лебедовича. Добри. Та чекає ту кримінальна пуліція. Пан доктор Лебедович. ― Швейцар глянув на Попельського. ― Він є на лінії. Буде з вами говорив.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Еринії», після закриття браузера.