Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Пекельний звіздар 📚 - Українською

Читати книгу - "Пекельний звіздар"

287
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пекельний звіздар" автора Леонід Григорович Кононович. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 53
Перейти на сторінку:
зиркнув на нього.

— То Петро Галай твоїм батьком був? — питає Івася.

— Еге ж.

— Добрий був козак і славною смертю поліг, — каже запорожець.

У темряві зітхнули, й Івась утямив, що в канцелярії ще хтось є.

— А як же ти тут опинився? — питає кошовий.

— Наш хутір нечисть запалила, а я на коні втік, — відповідає Івась.

— Нечисть?

— Угу.

— А не татаре?

— Татаре до нас не заходили, бо пан коронний гетьман Конецьпольський із князем Яремою вдвох їх дуже погромили коло хутора. Там, казали, вся річка червона була од крови!

— А коли ж сей пожар стався?

— Вчора.

— То ти, виходить, з тих країв… з-під Любомира? — озвався запорожець.

— Авжеж.

— І оце за однісіньку ніч аж за порогами опинився?! — каже кошовий. — Ти кому брешеш, сучий сину?

Івась перехрестився.

— Хрест по пузі вибриком! — каже кошовому. — Щоб я туди не дійшов і назад не вернувся! Щоб мій і слід запався! Щоб… щоб мене перва куля не минула!

Зареготалися кошовий із тим запорожцем.

— Ото вже втішний бахур! — каже кошовий. — Але як же такеє могло статися з тобою, га?

— Бо тут без нечисти не обійшлося… — каже Івась. — Прибився до нас учора увечері звіздар і попросився переночувати. І тоді…

— А сніг у вас коли зійшов? — перебив його запорожець.

— Сніг? — питає Івась. — Сніг у нас кругом лежить. Бо знову накидало. А вчора мело таке, що світа Божого не видко!

Кошовий глянув на запорожця.

— А ти що скажеш, Богуне?

— Правду каже, — буркнув той. — До самого Чигирина сніги лежать. Це тільки в нас теплінь, що й Дніпро скрес.

— Ну, і той звіздар лишився у вас ночувати… — каже кошовий до Івася. — А далі що?

— А тоді він підпалив нас уночі, і з дідом вони на шаблях билися, — каже Івась. — А далі прилетіли на ту пожогу літавиці з пекла… Їх Чорнобог прислав!

— Хто?

— Ну, той, як на нього… Триглав!

— Триглав?!

— Угу.

Кошовий пахнув люлькою і замислився.

— Щоб ти не такий малий був, то я подумав би, що брешеш, мов собака на місяць! — каже нарешті Йвасеві. — Але, видать, у тебе од тої пожежі мізки догори коренем стали… А шкода, бо йшов попри нас чамбул в Україну, а ми й не чули про нього!

— Чекай-но, — каже Богун, — ще не все… А як же ж того звіздаря звали, га? — питає Івася.

Малий козак подумав.

— Ти… Те… Теберус ніби!

— Може, Тіберіус? — озвався хтось із темряви.

— О, — каже Івась, — точно!

Кошовий із запорожцем обернулися.

— То ти знаєш його, характернику? — питає кошовий.

Із темряви вийшов немолодий козак у киреї. Як придивився до нього Івась, то мало не охнув: лице в того запорожця було перетяте шабельним шрамом, котрий тягнувся од лоба до підборіддя, — та так шпарко хтось його рубонув, що ліве око геть чисто витекло, а щоку стягло близною, немов старий шкурлат.

— Тіберіуса? — питає. — Алхемік і чорнокнижник, син православного попа з Острога. Водився з єзуїтами, вивчав астрологію, був звіздарем при дворі маршалка коронного Любомирського. Шукав філософський камінь, бо все хтів розбагатіти. Ходили чутки, що в католицтво перейшов і запродав душу нечистому, та я, знай, не вірив, — а тепер, бачу, правда-таки!

Кошовий і перехрестився.

— То тут без нечисти таки не обійшлося? — питає характерника.

— Таж певно, що не обійшлося! І ще одне диво… — потяг характерник за шворку в Івася на шиї та й дістав оберіг. — Отсього ви й не запримітили, еге?

— Лялька якась… — каже кошовий. — Та й годі?

Глянув Івась на Богуна, а той мов крейда побілів. Одхилився назад і дивиться на оберега.

— Не лялька се, — каже характерник, — а образ Пресвятої Лади!

Аж тут Богун як зарегочеться.

— Значить, ще не пропало наше щастя! — каже, гупаючи кулаками по столу. — Слава тобі, владарю неба і землі! Слава тобі, Дажбоже, що почув наші молитви!

— Давно ж не було

1 ... 15 16 17 ... 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пекельний звіздар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пекельний звіздар"