Читати книгу - "Кохання гетьмана Мазепи"

Шукаючи свій зв’язок з Мазепою (що непогано!), чернігівець ради істини хоча б засумнівався у тих фальсифікаціях, міфах, які супроводжують гетьмана з благословення Петра І ось уже майже 300 років. На жаль, сприйнявши надруковане паплюжниками незалежності України, акції мазепинців 1708 року за чисту монету, Іван Федосійович додає до написаного і свій «вклад». «В Москву и Киев шли доклады, — розповідає він Е. Коснічук, — что Мазепа продает басурманам не только серебряные оклады с икон из православных храмов, но и православных людей с Подолии и Волыни… Разве можно о таких делах сегодня молчать? Их надо либо обоснованно опровергнуть, либо найти содеянному мотивьі. Возможно, Мазепа хотел помочь людям выжить? Ведь в 1690 году в Украине был мор: из-за нашествия саранчи скот поедал дохлых кузнечиков, а мясо пахло так, что есть его было невозможно. Нужны были деньги, так, может, потому Мазепа шел на такие прегрешения?..».

Цей «невинний» новостворений наклеп на гетьмана спростовує документ 1690 року. Згідно з ним, із Києва на Москву надіслано не «доклады», а злобливу анонімку, текст якої як абсолютну істину переповідає «вероятный потомок». Ось що сповіщав царів недоброзичливець гетьмана: «Мы все, в благочестии живущие в сторонах польских, благочестивым монархам доносим и остерегаем, дабы наше прибежище и оборона не была разорена ото злого и прелестного Мазепы, который прежде (тобто навіть не в 1690 р. — Авт.) людей наших по-дольских, русских и волынских бусурманам продавал, из церквей туркам серебро продавал вместе с образами; (…) на-конец, подговоривши Голицына, приехал в Москву, чтоб вас, благочестивого царя Петра Алексеевича, не только с престола, но и со света изгнать, а брата твоего Иоанна Алексеевича покинуть в забвении. Другие осуждены, а Мазепу, источник и начаток вашей царской пагубы, до сих пор вы держите на таком месте, на котором если первого своего намерения не исполнить, то отдаст Малороссию в польскую сторону».

Висловлене анонімником потребує деяких пояснень. Видно, що автор доносу дещо знав про службу у 1668–1674 роках Івана Мазепи у правобережного гетьмана Петра Дорошенка, який і ради інтересів об’єднання України певний час союзничав з турками і кримчанами. Чи ж справді його підопічний торгував християнами, сріблом з церков? Процитуємо, що пише з цього приводу Чернігівський літопис за 1672 рік: «А Дорошенко послал до монастыря Креховского спод Илвова Ивана Мазепу (він був тоді ротмістром надвірної компанії, тобто охоронного загону гетьмана. — Авт.) на залогу. Каплан-паша не відал того и послал часть войска турецкого и татарского добывати того ж монастыря. А гды пришло войско его там, били їх, боронячися, чернці добре и ханского забито сестренца гліотом желізным и сам залога Иван Мазепа з ручницы много турков трупом положил. За що велми розгнівався хан и болшую громаду войска татарского и турецкого добывати Крехова послано. Видячи чернцы, же трудно оборонитися, здалися турком и дали за себе окупу сребра церковного каменей чотыри и таляров тысячу. А так отошли от них турки и пришли до цесаря до Каменца-Подолского». Ось таке пояснення «торгів» сріблом.

11 червня 1674 року січовики взяли у полон Мазепу, який, як посол від Дорошенка, направлявся з листами до турецького візира, султана і кримського хана. Разом з ним їхало 9 татар і 15 козаків-невільників з Лівобережжя. Правобережці тоді перебували у стані війни з лівобережцями, а тому, відповідно, під час сутичок не тільки вбивали одне одного, але й брали в полон. П. Дорошенко дарував своїх ворогів союзникам. Це трагічні реалії тих часів.

С. Величко у своєму «Літопису» оповідає, як запорожці хотіли «розтерзати й убити» І. Мазепу, але кошовий Сірко погамував їх прагнення пророчими словами: «Панове браття, просимо вас, не убивайте цього чоловіка, може, він вам і нашій вітчизні надалі згодиться». Помилуваного затребувала Москва. Кошовий отаман 6 липня 1674 року просив гетьмана Івана Самойловича: «Покажи милость свою, как отец милосердный, чтобь он в неволі не был и чтоб войско запорожское, даровавшее ему и волю, и жизнь, и здоровье, не стало говорить, что Сирко засылает людей в неволю». Одне слово, такі були «торги». Що вони мають спільного з 1690 роком?

«Историю предательств» гетьмана Мазепи автор сенсаційних «відкриттів» розпочинає давно експлуатованою легендою про магната Фальбовського, який підтримав-«облагодетельствовал» юного Мазепу, а той відповідно йому віддячив — «увел у него супругу». Ще сучасники гетьмана поляки Отвіновський, граф Красінський засумнівались у цьому, бо «потерпілий», мабуть, нічого не знав про вищезгадане. За їхньою версією Мазепа насправді вчинив перелюбство з дружиною генерала Мартина Конського. Але й останній, якби було так насправді, у листі до гетьмана від 23 березня 1695 року не згадував би про їхню «дружбу, которую иміл есм в молодых літах с вельможностью Вашею». У кінці ХІХ століття історик І. Каманін знайшов в архівах своєрідне спростування викладених вище версій з життя гетьмана. Це розвідна справа 1663 року володимирського судді Яна Загоровського та його молодої дружини Олени, в якої він знайшов чимало подарунків від двадцятичотирирічного Мазепи. Аби виграти майновий процес, чоловік звинуватив свою другу половину також у любовних зв’язках з князем Дмитром Вишневецьким, якимсь Убишем та іншими. Суд не визнав за Мазепою злочинів, які йому приписував Загоровський. Отже, для чого всі ті фантастичні нісенітніці знову як достовірні факти переповідати громадськості? Аби вкотре спаплюжити гетьмана?

«Вероятный потомок» наводить іще «вбивчий аргумент» про зрадництво гетьмана. Мовляв, він пообіцяв через миргородського полковника Д. Апостола передати Петру І Карла ХІІ, «если царь гарантирует ему самому личную безопасность». Справді, в історичній літературі фігурує лист Г. Головкіна гетьману від 22 грудня 1708 року. У ньому канцлер сповіщає, що через Д. Апостола отримав пропозицію від Мазепи про викрадення шведського короля і,