Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Темнолесникове прокляття 📚 - Українською

Читати книгу - "Темнолесникове прокляття"

248
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Темнолесникове прокляття" автора Пол Стюарт. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 78
Перейти на сторінку:
Наскільки Квінт зміг розібратися, на гібридному інструменті грали смиком і гуділи водночас.

Та найбільше хлопця вразило те, що заходами вірного веретенника Щипа приміщення сяяло чистотою. Ба, крім чистоти, тут панував ще й взірцевий лад. Музичний квартет міг першої-ліпшої хвилини переступити поріг, узяти інструменти і грати, мов і не він.

Те саме він бачив і в інших приміщеннях, поверх за поверхом обходячи коридори і навмання відчиняючи то ті, то ті двері. Кожна світлиця була любовно доглянута і воднораз тиха, ніхто її не тривожив.

На першому поверсі розташувався Дорадчий передпокій — обшита деревом палата, заставлена шкіряними фотелями, де колись засідали старші бібліотекарі, збираючись тут щоразу, коли покидав сей світ Найвищий Академік, аби обрати собі нового провідника. А на четвертому поверсі була Дарча палата, де у глибоких зашклених шафах спочивали призбирувані з покоління в покоління урочисто піднесені в різний час дари: від сервізів кришталевих келихів для деревного грогу — до позолоченого опудала блукай-бурмила. Далі коридором простягалася Портретна галерея з ретельно витертими від пилу зображеннями Найвищих Академіків, поповнювана вже не одне сторіччя. Декотрі Академіки були знамениті, такі як математики Ферумікс чи Архемакс, чиї філософські роздуми про світло колись вважали за схизматичні. Решта — дрібнота, забута ще перед тим, як білі круки в Каменосаду пооббирали їхні кістки, вивільняючи душі вчених.

Кілька хвилин Квінт стояв, розглядаючи портрет Лініуса Паллітакса. Зображення ще зберегло запах свіжої фарби, а табличка внизу портрета свідчила, що то перше зображення після кількох десятиріч забуття галереї. Ще одна давня традиція, яку намагався відродити теперішній Найвищий Академік.



Поза всяким сумнівом, схожість з оригіналом була велика: гакуватого носа, клинцювату борідку та кінчасті вуха, ледь не позакручувані вгорі, намальовано правдоподібно. Що ж до очей, то малярові пощастило точно схопити їхній вираз — жвава дитяча допитливість у поєднанні з застиглим виразом…

— Виразом чого? — промурмотів Квінт. — Втоми? Відчаю? Страху? — Він заперечно похитав головою. — Чи, може, в тих очах є всього потроху? — Він зітхнув. — Але ж ти не скажеш мені цього, еге ж? — звернувся він до портрета. — Доведеться з’ясувати самому.

Та досить було Квінтові зачинити за собою двері портретної галереї, як усі думки про Найвищого Академіка розвіялись. Коридор сповнився якогось дурманного запаху. Солодкавий, густий, приправлений медом та спеціями, він страх нагадував Квінтові зілля, яке ще раніше, перед цими всіма безрадісними роками варила його мати з дубових яблук. Задерши голову, втягуючи носом повітря, Квінт подався коридором на запах, спустився по сходах до задньої частини палацу і пірнув у невеличкі дверцята…

— М-м-м, — зітхнув хлопець. Він з’ясував, звідки ширився запах, від якого йому аж слинка текла. Запах огортав Квінта, дурманив йому голову, здіймаючися звідкись ізнизу.

Квінт рушив уперед до кам’яної балюстради. Серед хмар пари видніло кілька здоровенних пристроїв. Спершу хлопець подумав, що, мабуть, натрапив на якусь подобу майстерні, одначе, приглянувшись пильніше, зрозумів, що стоїть у галереї над велетенською кухнею. Запахи рихтованих страв підтверджували його здогад. Величезні механізми виявились звичайнісінькими печами, казанами та жаровнями, де кипіло, пеклося і смажилося стільки всякого добра, що стало б прогодувати цілу армію вчених та повний штат прислуги, публіку, якою в давнину, з усього видно, аж кишів Палац світла. Тепер, перетворившись на Палац тіней, він правив за притулок щонайбільше для п’яти душ, і кухонне начиння, як і багато чого іншого в цій споруді, було в бездоганному стані, дарма що ним не користувалися.

— І все ж хтось на чомусь куховарить, — пробубонів Квінт. Він чув дух печених дубових яблук. Майже чув їхній смак.



Квінт видивився вниз. Джерело пари було якраз під ним. Мабуть, там піч, подумав він, просто її не видно, і хлопець уже лаштувався повернутися назад, щоб перевірити свій здогад, дивлячись із другого боку галереї, аж це…

— КВІНТ!

Хлопець підскочив.

— КВІНТ!

Голос долітав знизу, з кухні. Він належав Маріс.

— КВІНТ!

Ось уже втретє названо його ім’я. Що йому робити тепер?

Він перегнувся через бильця і, напруживши слух, намагався вхопити, про що ж там балачка. Даремна праця! Одне було ясно: дівчина гомоніла з Вельмою, але тепер уже ніхто не кричав, і розмова між ними скидалася згори на приглушений гуд.

Квінт відвернувся, вийшов із кухонної галереї і подався до себе в кімнату. Гнів у голосі Маріс, коли вона викрикувала його ім’я, неможливо було сплутати ні з чим.

— Вона мене ненавидить, — муркнув Квінт безживним голосом собі під ніс. — Це єдине пояснення. Вона мене ненавидить.

Копняком він зачинив двері своєї опочивальні і впав на ліжко.

— Маленька лицемірка!



***

— Бачиш, — торохтіла Вельма. — Як темноліснячка, мушу сказати, що я схвалюю все, що робить твій батько для Санктафракса. Оті великорозумні небознавці надто гнуть кирпу — яке пуття з усіх їхніх мжичкомірів, дощознавців та здоровенних веж, яких тут скрізь як гною. Овва! Послухати їх, то можна подумати, ніби Темнолісу взагалі ніколи не існувало! Та ба, він є, і були часи, коли землезнавчі студії мали вагу. Старі бібліотекарі це добре знали, і саме до таких студій повертається твій батько…

Маріс зачудовано слухала, потихеньку облизуючи копистку. Це зовсім не скидалося на Вельму — обговорювати політику Санктафракса, а все ж відтоді, як вони поставили бляху в піч, стара нянька теревенила без упину.

— О, я розумію, знати наперед, коли піде дощ, може бути вигідним, але я темноліснячка і знаю, як важливо розумітися на особливостях звірини та рослинності Темнолісу, — провадила вона. — Знати, що можна їсти, а чого зась, у чому варто ходити, а в чому не варт, знати, чим можна лікувати хвороби, а чим ні… У сиву давнину бібліотекарі це все знали. Хтось має зберегти всі знання, нагромаджувані сторіччями, — інакше вони просто пропадуть.

Маріс кивнула головою. Вона відняла дерев’яну копистку від рота.

— Просто я хочу,

1 ... 15 16 17 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темнолесникове прокляття», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Темнолесникове прокляття"