Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Оранжеве сонце 📚 - Українською

Читати книгу - "Оранжеве сонце"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Оранжеве сонце" автора Василь Степанович Фіялко. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 50
Перейти на сторінку:
ніяка довбня: натовп присмирів — старий Кун щось та мав сказати!

— Старий Кун пильно вглядався у той бік неба, де з'явилося видиво, — почав знову старий, і кожен у нашорошеній тиші ловив кожне його слово, — але воно більше не блискотіло. Зате з-за гір сяйнуло підряд стільки разів, скільки на одній руці пальців. Старий Кун простер туди руку, і в ту ж мить з неба покотилася зірка. Та ще не встиг слід тієї зірки погаснути, як за нею полетіло безліч зірок. Летіли вони гуртом, так, як мчать чаки за здобиччю хвостатою. Невже, думає старий Кун, перша летюча зірка — то наш молодик Е, а юрба зірок — то плем'я чаків?.. Чого хотіли зірки від однієї зорі? Чого так хотіли її наздогнати? Щоб знову взяти її у своє коло чи щоб накинутись на неї і знищити?.. Старий Кун простягав руки до могутніх істот, благав їх сказати правду — з добрими серцями гналися зірки чи зі злими?.. Але могутні істоти мовчали. І раптом по темному плесу неба, що ледь проглядало поміж хмарами, з'явилася зовсім нова зірка. Вона плила плесом і світилася так, як ще жодній не вдавалося. Дійшла та зірка до хмар, сховалася за ними, знову виплила і знову сховалася. І вже більше не випливала. Зірка рухалася звідти, — старий Кун показав рукою на те місце, де було видиво. — Рухалася у наш бік. Рухалася швидко. Старий Кун чекав, що і цього разу за нею гнатиметься сонм зірок, але так і не дочекався. Раз по раз долинали голоси звірів. І поміж них вухо старого Куна ніби почало вловлювати голоси могутніх істот. Але вони линули не від землі, не з-за гострих скель, а з самого неба! Здалеку вони линули — нічого не можна було розібрати до пуття. Тому старий Кун гукнув їм на всю силу грудей: «А-о-о!.. А-о-о!.. Старий Кун благає могутніх істот підступити ближче, бо старий Кун не може літати — у нього нема крилі Старий Кун хоче почути, що говорять уста могутніх істот!..» Голоси погучнішали, але що говорили могутні істоти, Кун йе второпав, бо вони Промовляли своєю Мовою, вони не схотіли говорити так, як чаки. «Старий Кун нічого не може зрозуміти!» — гукнув могутнім істотам. На це вони не відповіли. Голоси відлинули і нарешті стихли. Чулося тільки завивання звірів. До самого ранку ні на небі, ні на землі очі старого Куна більше ніяких знаків не помічали. Тільки оце перед самим ранком з густого туману ледь долинув чийсь голос: «Чого стоїш на скелі, старий Куне, чого чекаєш?.. Хіба не бачив наших знаків?! Отож розмірковуй!» А незабаром і ви, чаки, запримітили мене на цій скелі…

Старий Кун замовк. Запала мовчанка. Ніхто з чаків не наважувався заговорити першим. Та врешті з гурту вихопився сміливець:

— То що ж розміркував Кун?

— Кун розміркував, що чакам треба йти в гори, — сказав старий і напівзігнутою рукою вказав знову на те місце, де було видиво. — Там чаки побачать Е. Можливо, чаки там побачать і ще щось.

— Правильно, адже плем'я зірок линуло за своєю зіркою!.. — загув збір. — Там чаки знатимуть — чи милувати молодика Е, чи карати!..

— А може, там Е уже немає? — запитав хтось з чаків.

— А де ж він, де?..

— Може, могутні істоти взяли його на небо?..

— Коли могутні істоти показували нам молодика Е, то звідки Е добув довбню? — озвався і вождь Ту. — Адже тікав Е у гори голіруч!

— Тікав голіруч, це так!

— Хто ж дав йому довбню?

— Могутні істоти?

— Довбня Е лежить там, де її було вибито у нього з рук! — сказав Ту.

Чаки рушили на місце вчорашньої сутички, але довбні там не знайшли.

— То чи не вертався молодик Е за своєю довбнею?..

— Вертався?

— Коли?

— Уночі?

— Так, уночі.

Почали гуртом роздумувати, пригадувати. Вночі ще довго сиділи чаки поміж валунами. Потім знялася гроза. Всі поховалися в печері. Невдовзі з'явилося видиво. Виходило, що вернутися молодик Е начебто і не міг. Яким же робом у нього опинилася довбня? Цього вже ніхто не міг пояснити. Вирішили піти у гори і розшукати Е, розпитати — звідкіля у нього довбня і чи його вона, чи яка інша? Коли його, то як Е спромігся її забрати, а коли довбню йому дали могутні істоти?.. Коли так, то чи не стануть ті істоти захищати молодика?.. Однак чаки твердо вирішили йти. І вже ніякі, навіть найстрашніші істоти, не змогли б їх зупинити.


Після того як чаки повискакували з печери дивитися на небачене видиво, сам То недовго залишався там. Тільки-но видиво зникло — юнак непомітно метнувся в гори. Його не могли залякати ні темінь ночі, ні ковзке каміння на схилах, ні спалахи сліпучих гілок, ні гуркотнеча, ні люті звірі. Він ішов за покликом серця. Його друг і брат Е опинився у біді. Дарма що Е відігнав лева, молодикові ще загрожувало падіння з неба. Хто ж йому там допоможе, захистить його від звірів?.. То не замислювався над тим, як опинився Е на небі, — юнак прагнув побачити свого друга, побачити якнайшвидше, пересвідчитися, що він живий, а далі дізнається про все — і про бій з левом, і про видиво. Тільки б побачити Е! І юнак поспішав.

То вже вдруге за одну ніч долав круті кам'яні схили, долав під холодним дощем, сліпучими зблисками і страшенною гуркотнечею. Раз у раз з височини летіли каменюки, і То не знав — чи влучить котра з них у нього, чи промине. Однак він спритно кидався під виступи гранітної стіни, за стовбури дерев, а коли якогось схову не знаходив поблизу, тоді юнак просто присідав до землі і зіщулювався.

У важкій дорозі найближчою супутницею То була думка. Вона втішала його, надавала сміливості й сили. Щойно побачене видиво збурило юнака, оживляло мрії, які він давно плекав. Той знак міг багато що змінити. Його подали чакам могутні істоти! Вони могли зробити Е вождем племені!.. Вождь Ту має зійти зі сцени.

1 ... 15 16 17 ... 50
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оранжеве сонце», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оранжеве сонце"