Читати книгу - "Кінець Великого Юліуса"

— Поспішайте!

Здаючи чергове завдання полковникові Смирнову, Миша з повагою дивився на діло своїх рук.

На столі перед полковником лежала довідка про місто Сосновськ і його район з 1930 до 1941 року, надзвичайно акуратно зібрана і надрукована на машинці. В ній були списки установ, історія міста, карти, таблиці й багато інших даних.

Швидко переглянувши матеріал довідки, полковник узяв лупу і деякий час вивчав карту. Потім узяв список установ і заглибився в нього.

— Цілком пристойна довідка! — задоволено сказав нарешті Смирнов, швидко роблячи помітки на аркуші паперу. — До речі, знаєте, молодший лейтенанте, я ось переглядав тільки що список сільських шкіл у районі Сосновська і згадав… Довідайтесь у капітана Захарова, чи надійшла відповідь з адресного столу.

Коли Миша повернувся і приніс від капітана конверт, Смирнов швидко розпечатав його, прочитав лист і смачно закурив.

— Так… — сказав він, мружачись у клубах тютюнового диму. — Так ось, я згадав. Я ж теж учився в сільській школі. Одного разу вчителька звеліла мені прочитати вірші на шкільному вечорі. Я вивчив два вірші… — Смирнов ще раз прочитав лист з адресного столу. — Так ото, вийшов я, значить, перед народом і промовисто прочитав: «Птичка божия не знает ни заботы, ни труда, то как зверь она завоет, то заплачет, как дитя…» Тиждень у школу не приходив, соромився. Сідайте ближче, молодший лейтенанте. Ось так. Можете курити. Тепер дивіться сюди. Ви готували цю довідку кілька днів. Важко було і нудно, і ви не раз думали, що я формаліст, паперова душа, старий волокитник…

— Ніколи я не дозволив би собі так про вас думати, Гарасиме Миколайовичу… — палко сказав Миша.

— Ну, можливо, ввічливіше щось думали… Молодший лейтенанте, я хочу, щоб ви зрозуміли, яка дивовижна сила є у факті, якщо він точно, з любов'ю оброблений… Дивіться сюди! — владно сказав полковник. — Ось аркуш із повідомлення, яке зробила Марія Миколаївна Дорохова. З нього ми бачимо, що Горелл працював при гестапо міста Сосновська. Дорохова відзначає, що Горелл арештовував людей за якимсь особливим вибором… В чому суть цього вибору?

Ми знаємо з повідомлення Штарке, що Горелл навчався в Кембріджі на фізичному факультеті.

Він зустрічався з відомим у Європі шпигуном Хартом, який торгує інформацією про вчених.

Він зустрічався з Іохімом Цванціком, шпигуном з дипломом інженера-енергетика, який займався шпигунством саме в галузі енергетики.

Тепер слухайте, молодший лейтенанте! В списку установ Сосновського району того часу ми бачимо науково-дослідний енергетичний інститут. Керував інститутом талановитий вчений Федір Федорович Гордін. Він очолював у ті часи групу, яка успішно працювала в галузі вивчення атомної енергії. Коли фашистські війська вторглись у місто, Федір Федорович утік в партизанський загін і незабаром загинув.

Це на нього, як видно, полював Горелл. Намагаючись зібрати про Гордіна хоч які-небудь відомості, він замучив на допитах його батька, старого театрального перукаря Федора Івановича Гордіна. Горелл вважав, що Маша — дочка вченого. Але Маша щиро відповіла, що не знає такого, Горелл зрозумів, що вона каже правду, і викинув її з тюрми. Довідку про сім'ю Гордіних підібрав капітан Захаров. Мені одразу здалося важливим вияснити, що за людина старий перукар, місцезнаходження інституту встановили ви. От, молодший лейтенанте, яка красива сила криється у фактах! Тепер у нас з вами вже є деяке відчутне уявлення про фігуру пана Горелла…

— Що ж, будемо наступати! — задоволено повторив полковник. — То як же ми, по-вашому, розпочнемо наступ, молодший лейтенанте?

— Як? — Миша відкашлявся, широко розставив ноги і хоробро сказав: — Дуже просто, товаришу полковник!

— Навіть просто? — посміхнувся Смирнов.

— Ні, я не те хотів сказати! — зніяковів Миша. — Тобто, якщо він послідовно цікавиться наукою, то його в цій галузі і шукати треба, правильно, товаришу полковник?

— Розумно! — знову з задоволенням усміхнувся Смирнов. — Передайте капітанові Берестову, що за моїм наказом ви з сьогоднішнього дня перебуваєте в розпорядженні капітана Захарова.

— Дякую, товаришу полковник! — поривчасто вирвалось у Миші, він встав і виструнчився.

— Я ще хочу вам дещо сказати! — продовжував полковник, поглядаючи спідлоба на Мишу. — Ось ви цими днями звернулися до мене з проханням підключити вас до справи Горелла. Ви тоді образились і засмутилися, молодший лейтенанте. Сідайте!

Миша сів. Глянувши в очі полковникові, він раптом перестав соромитися цієї кремезної, сильної, літньої людини, яка схоплювала кожен його душевний рух.

— На прикордонній заставі легше було? — спитав, помовчавши, Смирнов.

— Легше, товаришу полковник! — щиро вирвалось у Миші. — Тільки ви не думайте…

— Я розумію, Малий! — тепло перебив полковник. — Буде ще важче. З кожним місяцем, з кожним роком. Ось ми всі нібито сухі один з одним. Запитань не любимо. На дисципліну сильно натискаємо. Інакше не можна, молодший лейтенанте! Це треба зрозуміти одразу…

— Я розумію, товаришу полковник! Я ніколи на вас не ображався, — поспішно сказав Миша і знову підвівся з стільця.

— Так. Можете бути вільним. Передайте капітанові Захарову, щоб він зайшов до мене. І подзвоніть у гараж, нехай приготують машину до далекої поїздки. Виконуйте!

Шість пишних кущів бузку півколом розмістилися біля під'їзду невеликого триповерхового будинку. Полковник Смирнов вийшов з машини і вручив документи охороні. Боєць охорони сів за руль і дотягнув машину до площадки перед гаражем.

Поки перевіряли документи, зв'язавшись по телефону з Москвою, Смирнов сидів на лаві під темноліловим шатром і не поспішаючи, з задоволенням вдихав повітря, в якому запах бузку змішувався з теплим, гіркуватим запахом соснової смоли. Смирнов майже задрімав, коли начальник охорони доторкнувся до його плеча, подав документи і сказав:

— Милості просимо, товаришу полковник! Я вже повідомив Олександра Петровича, що ви приїхали, він зараз проходить через захисні камери. За півгодинки прийме вас. Наверх підете чи тут відпочинете, на сонечку?

— Звичайно, на сонечку! — сказав Смирнов і знову зажмурився. А коли перед ним знову почали спливати невиразні обриси першого сну, голос окликнув його десь зверху.

— Гарасим Миколайович? Заходьте, любий!

— Я! — Смирнов стряхнув сон і підвів голову. У