Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Мій ізмарагд, Франко І. Я. 📚 - Українською

Читати книгу - "Мій ізмарагд, Франко І. Я."

197
0
15.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мій ізмарагд" автора Франко І. Я.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 26
Перейти на сторінку:
class="p1" style=""> 

А божився, дав на боже!..

Плакав наостатку!

А сам ніж мав і мене хтів

Пхнути під лопатку!

 

Почекай же!.. Де та в біса

Грушка при причілку?

В мене є верба. Все одно,

Заглянемо в щілку».

 

VIII

 

 

Ой-ой! Метушня і тривога в селі,

Із вулиці діти тікають малі,

Старі покидають у полі роботу,

Додому дралюють, немов на пожар!

На лицях побачиш і страх, і турботу:

В селі є шандар!

 

Сей сіті рибацькі під стріху ховає,

Той в сіно рушницю стару обвиває

І пхає в шувар,

Сей крадену пряче дубову колоду,

Той в бочку пожарну щодуху ллє воду:

В селі є шандар!

 

Шандар і начальник рушають на слідство.

Соток Пазюкових шукати,

Трясли вже у кума, трясуть ще сусідство,

Стайні, і стодоли, і хати.

І свідків питають, мов в пітьмі блукають,

А грошей нема та й нема.

«Ну, куме коханий, дай руки в кайдани!

Тут слідство, для тебе тюрма».

 

IX

 

 

Три неділі вже кум у арешті сидів,

А селом якийсь шум, наче рій той, гудів.

 

Ось Пазюк молодий у попа, неборак,

Кладе п’ятку на стіл і говорить ось так:

 

«Єгомостику, горе на мене найшло!

«Ти вкрав тата сотки! - так гуде все село.-

 

Бідний кум через тебе в арешті терпить».

Єгомостику, радьте, що маю робить?»

 

Піп плечима стиснув: «То, небоже, біда!»

А Пазюк молодий хитро так повіда:

 

«У неділю на хрест і на слово святе

Перед всіми людьми я присягну на те,

Що татуньових грошей не маю».

 

«Добре, сину! Присягу тобі проведу.

Та гляди, щоб не впав ти в велику біду!

 

Бо присяга страшна! Лиш одну мені річ

Відповідж: чи ти взяв тії гроші в ту ніч?

Як на сповіді, правди жадаю».

 

«Як на сповіді! Отче… Та взяв чи не взяв,

А бігме, що нерушані вчора віддав.

І присягну, най встиду між хлопством не маю».

 

X. НА ПАСТІВНИКУ

 

 

Сховалось сонце за Ділом могучим.

Пожар вечірній запалав на небі

І згас. Стемніло. Оповите млою

Дріма Підгір’я. Лиш де-де в хатах

Ще світло блима. Літня ніч коротка,

То вчасно спати йдуть робучі люди,

Щоб завтра, скоро світ, вже бути в полі.

 

Ген за селом, під лісом на долині,

З густої мли, мов цвяшок золотий,

Вирізуєсь миго́тання кроваве:

Се хлопці-конюхи огонь кладуть,

Їх на всю ніч післали коні пасти.

Попутавши скотину, розложили

Огонь, бо майка 4 тне.

Ось при огні

Сидять гуртом: хто в гуньці, в подігачці,

Хто в кожушанці, хто лиш грубий міх

Нап’яв на плечі.

- Побратиме Сеню,

Дай тютюну!

- Чи бач, який прудкий!

Чи я тютюн саджу?

- Та не жартуй-бо!

Тобі господар нині скрутець дав,

То уділи! Проклята майка тне,

А тютюновий дим - найліпший спосіб

На неї.

Сень видобува тютюн,

І крає ножиком, і ділить всім,

В кого немає. Вже така натура

У того Сеня: зразу воркне гризько,

А потім хоч сорочку з себе дасть.

Недаром придурковатим зовуть

І підіймають всім селом на сміх.

Куди ж пак! Парубіка вже старий,

Вже поза тридцять літ, і до роботи

Нема над нього, і не п’є, не тратить,

А ходить мов жебрак. Не раз йому

Трафлялося пристайство - не хотів.

Волить тинятись в наймах, на чужих

Робити і чужій коритись волі.

«То вже у них так в роді,- говорили

В селі.- Отець його мав поле й хату,

Та все пустив, роботу занедбав,

Лише по відпустах, святих місцях,

Мов старець, волочився. А прийшла

Недуга, старість, далі сліпота,

То не було де голови приткнути,-

Взяв ліру та й пішов просити хліба.

І сина на таке саме навчав:

Все лиш набожних співанок співає,

Все лиш балакає, що світ зіпсутий

І страшний суд надходить - що твій піп!»

 

Отак в селі балакали про Сеня,

Сміялись з нього, хоч усі й любили,

Бо щирий був, для всякого ввічли́вий.

Та він байдуже, мов се й не про нього,

Всі насміхи пускає мимо вуха,

Прихильності немов недобачає.

Хоч тридцять літ від роду, він найрадше

З дітьми малими пристає, готов

І порохом пересипатись з ними.

Та й діти ж то над все любили слухать

Його пісень і оповідань! Діти

Одні над ним не насміхались.

 

Ось

І нині купка їх зібралась - хлопці

Все підростки. На Сеня поглядають,

Як на старшого; деякі й самі

Просились з кіньми на ніч, знаючи,

Що й Сень тут буде.

Закурили. Тихо

Десь обік в трощах деркає деркач.

Сова у лісі заскиглила - цур їй!

І більш не чуть нічого, тільки мірно

Дзеленькають залізним путом коні

Та хрупають траву росисту.

 

- Ну-ко,

Скажіть хто байки! - обізвавсь несміло

Один і скоса позирнув на Сеня.

 

- Е, кат там з нею! - другий відізвавсь.-

Я за весь день охляв, не чую ко́стей,

І очі вже злипаються до сну.

 

- Ну, що ж, то ти йди спати! Годі ж всім

Поснути. Знаєте, пора непевна.

Говорять, що з Сідого 5 приятелі

Волочаться по толоках. То треба

Вважати!

 

- Мій господар, за грибами

Ходивши вчора, каже: бачив вовка.

То

1 ... 15 16 17 ... 26
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій ізмарагд, Франко І. Я.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мій ізмарагд, Франко І. Я."