Читати книгу - "За двома зайцями, Старицький М. П."

Секлита. Скажіть! Я зна­ла небіжчи­ка. О, в нього водил­а­сь копійчи­на, як­що не проц­винд­ри­ли!

Голохвостий. Я не з тих, Сек­ли­то Пи­ли­пов­но, що про­цви­ндрюють. Ро­зум­ний чо­ловєк, да при дос­тат­ках, як мах­не, дак у нього й з мерт­во­го жи­ве ро­биться. Те­пер у ме­не і палікмах­терська, і ко­мерція вся­ка, і по­зи­чаю всім: увесь Хре­­ща­тик у ме­не отут! (По­ка­зує ку­лак).

Секлита. Так ви от які! Ку­ди ж нам до вас?

Голохвостий. Ну што ж, што я ро­зу­мом і ба­гатст­вом під­ня­вся за хма­ри; але ду­ша у ме­не про́с­та, до про́с­тої й лип­не! А ва­ша Га­ля… то ж кра­са на весь Київ!

Секлита. Мою Га­лю не гріх і ма­тері пох­ва­ли­ти; моєї Галі ні до ко­го й рівня­ти, хіба до зорі на небі! За нею же­нихів - аби хіть!

Голохвостий. Так, так… а де пак во­на?

Секлита. На ба­зарі ще; не­за­ба­ром бу­де.

Голохвостий (на­тя­гує ру­ка­вич­ку). Жал­ко, што не побач­у!

Секлита. Ку­ди ж це ви? Вітра в хаті вхо­пи­ли?

Голохвостий. Зви­няй­те, Сек­ли­то Пи­ли­пов­но, на цей раз. Я на хви­ли­ну тільки ус­ко­чив, а то у ме­не діла́, аж пи­щать: ци­люр­ню на Хре­ща­ти­ку строю… ро­бочі ждуть!

Секлита. Я вас од своїх іме­нин не пу­щу…

Голохвостий. Нев­же ваші сьогодні іме­ни­ни? От бог на­пу­тив! (Набік). Це, од­на­ко, по­га­но: сю­ди на­те­шеться го­с­тей… (До Сек­ли­ти). Поз­до­ров­ляю ж вас з свя­ти­ми ва­ши­ми іме­­ни­на­ми! (Цілує). Дай бо­же вам щас­тя і здо­ров’я і чо­го ті­льки за­ба­жаєте! (Знов цілує).

Секлита. Та годі вже, годі! От цілується! (Набік). Але ж і га­р­ний оцей вра­жий па­нич! Як мед з ма­ком, аж гу­би злипаю­­ться!

Голохвостий. Так те­пер уже зви­няй­те… А от з неділі ме­ні будєть ког­да, так поз­вольте за­хо­дить до вас хоть щод­ня: ви ме­ня доб­ре взнаєте, я вас; з дєвуш­кой обзнак­омимся, а тог­да уже, как бог бла­гос­ло­вить…

Секлита. За­ходьте, за­ходьте, про­си­мо…

Голохвостий (встає). Так уже на цей раз про­щай­те.

Секлита. Та як же? Щоб я вас пус­ти­ла оце, не попоштува­вши запікан­кою, пи­ро­га­ми?

Голохвостий. Ніког­да… (Про се­бе). Впро­чем, запікан­ка і пи­­ро­ги… (Вго­лос). Ну, развє од­ну чар­ку мож­на.

Секлита. Як­же, як­же! Та ще й запікан­ка! Ви та­кої, дар­ма що ба­гаті, зро­ду не пи­ли! Ось я за­раз! (Пішла).

Голохвостий сам.

Голохвостий. Од­на­че тре­ба черк­нуть ча­роч­ку-дру­гу да і тікать, по­то­му сю­ди налізе вся­кої сви­но­ти, ще поч­нуть язи­ка че­сать… Ні, ні, не­доб­ре! Хо­ча й до­сад­но, што Галі не ба­чив; ну, да ми на­до­лу­жи­мо опісля… ког­да б тільки весіл­ля од­бу­ти, а там - хоч го­ло­ву свою зас­тав­лю, а… ух, пипоньк­а, пу­колька моя!

Голохвостий і Га­ля.

Галя (вхо­дить, нап’ята плат­ком). Пи­до­ре! За­бе­ри там яб­лу­ка! Ой, хто це?

Голохвостий. Це я, кра­леч­ко! Здрас­туй­те, моя зозулечко­!

Галя. Це ви?

Голохвостий. Своєю пер­со­ною. Не ви­дер­жав, бо роз­го­рі­всь, як кам­фор­ка, моя щіточ­ко! (Бе­ре за ру­ку).

Галя. Ох, ли­шенько! Ідіть, будь лас­ка, бо ма­тері по­ки не­ма; як зас­ту­ка­ють, то знов та­ке бу­де…

Голохвостий. Яким сор­том? Ад­же ва­ша ма­ти мені сло­во да­­ла…

Галя (ви­ри­ва­ючи ру­ку). Так і повіри­ли!

Голохвостий. Та не пру­чай­тесь-бо, по­то­му што у ме­не аж печінки пру­ча­ються!

Галя (ви­ри­вається). Пустіть-бо! (І вибіга).

Голохвостий сам.

Голохвостий. Вип­рис­ну­ла… Хист­ка, як ло­зи­ночка, в’юн­ка, мов вуж! Але ж і ягод­ка! Як по­видів її, ну прос­то все в го­ловє за­ма­кот­ри­лось! Прос­то, як только в ру­ках її подерж­иш, дак так ро­биться у те­бе унутрі, як у са­мо­варі, аж гу­де! Ну й дівчи­на ж! Да за та­ку ж дівчи­ну, до­ло­жу вам, мож­на всього се­бя об­го­ли­ти чис­то і піти по Хре­ща­ти­ку та­ким хва­со­ном… Єй-бо­гу, мож­на, да­же по мо­ро­зу! Не ви­дер­жу, тре­ба її діжда­тись, хоть раз ще гля­нуть!

Голохвостий і Сек­ли­та.

Секлита (з гор­щеч­ком і пля­шеч­кою). Ну, спо­чат­ку покуш­айте моєї нас­то­яноч­ки на горіхо­вих лис­тях та оци­ми пиріжка­ми за­кусіть, з потрібкою…

Голохвостий. Ви­ку­шай­те ж самі!

Секлита. Пош­ли ж вам бо­же, чо­го ви ба­жаєте, а моїй Галі до­лю щас­ли­ву! (П’є і знов на­ли­ва).

Голохвостий. Дай бо­же! З іме­ни­на­ми вас поз­до­ров­ляю! (П’є). А-а! Оце горілка так так! Мов вог­нем по жи­лах пішла! Та й пиріжки ж до то­го, дай вам бо­же здо­ров’я! (Їсть).

Секлита. Та по первій же ніхто не за­ку­сює; ви­ку­шай­те дру­гу! (На­ли­ва).

Голохвостий. Е! Да так же я і не вста­ну! (П’є).

Секлита. То й доб­ре; гос­тем до­ро­гим бу­де­те!

Голохвостий. Да я ду­же б ра­дий, у вас так, знаєте, по душе… там только ми­нє… Та трош­ки мож­на… (Ди­виться в ві­кно). Он­де й Га­ля пішла.

Секлита (сту­ка в вікно). А йди лиш сю­ди! Де ти там у га­с­пи­да ти­няєшся?

Голохвостий. По ха­зяй­ст­ву, пев­но, бігаєть?

Секлита. О, во­на упад­ли­ва!