Читати книгу - "Моя слабкість, Iрина Давидова"

Гриша не з'являвся вже більш як три місяці. Не дзвонив, не писав, і не приїжджав до мене. Ніби послухав мене, і вирішив дати спокій. Чи раділа я цьому факту? Ні. Я корила себе за те, що прогнала його. Поступила нерозумно і необдумано, але, з іншого боку, навіщо мені такі стосунки, коли я знаю, що мій чоловік в компанії жінки зависає? Складно все це і незрозуміло. Якби він сам мені все розповів, можливо я б зрозуміла. Але не те, що відбувалося, між нами.

Попрощавшись з хлопцями в роздягальні, я вийшла із залу і вирішила прогулятися торговим центром, де, власне, і знаходився зал. Дуже любила це місце, а особливо в літню пору. Зараз хоч і кінець травня, але на вулиці вже спека, а тут всюди кондиціонери та охолоджувальні напої. Я часто після тренування заглядала в кафе і випивала смачний смузі або морс, а вже потім йшла додому. І хоч до спортзалу мені було не зовсім близько, але ходила я завжди пішки. Прогулянки по свіжому повітрю відмінно впливають на мозкову діяльність.

― Ніна, почекай, ― почула позаду себе голос Влада, тренера з нашого залу, ― ти в кафе?

― Так. Ти хочеш скласти компанію?

― Якщо ти не проти?

― Влад, ти мене дивуєш. У залі всі дівчата твої, а зі мною ніяковієш.

― Ти ж знаєш, чого вони до мене клеяться. Мене це не цікавить. Ні, у мене з орієнтацією все нормально, не переживай, ― поспішив виправдатися, коли я глянула на нього з підозрою, ― просто дівчатка ведуться на зовнішність, а мені це вже набридло. Я ось тебе на побачення запросити хотів.

― Нічого собі! Це через те, що я не ведуся на тебе?

Ми розреготалися, і згорнули в найближче кафе.

― Ні, звичайно. Для мене жінки ніколи не були як трофеї. Просто ти мені давно подобаєшся. Але чув, що у тебе стосунки були.

― Справді? ― здивовано уточнила я, і повернулася до бармена: ― смузі з грейпфрута і банана, будь ласка.

― Два.

― Добре. Сідайте за столик.

Ми пройшли по невеликому залу і розмістилися біля вікна. Влад висунув для мене стілець і допоміг присісти. Я була здивована таким ставленням, але сильно радіти не поспішала. Чоловіки вміють дивувати та не завжди приємно.

― Може перекусити щось хочеш?

― Ні, дякую. Я зазвичай після залу не раніше, ніж через годину їм. Послухай, Влад, ось ти чув, що у мене стосунки були. А з чого взяв, що зараз я вільна?

― Якщо чесно, я не знаю про це. Просто вирішив спробувати...

― Підкотити? ― хмикнула я, і кивнула офіціанту.

― Щось на зразок того. Ну як, підеш зі мною в ресторан?

― Чому б і так? Тільки ось тепер турбота, наряд знайти.

― Ти в будь-якому одязі маєш гарний вигляд. Так що особливо не хвилюйся.

― Ну знаєш, я хочу відчувати себе впевнено. Жартую, я і так впевнена в собі.

― Добре. Коли зможеш? Сьогодні? Чи завтра?

― Завтра у мене чергування. Так що відразу відпадає. А ось сьогодні або через два дні можна.

― Тоді сьогодні, а через два дні ще раз.

― Гаразд, вмовив.

Після кафе Влад провів мене кілька зупинок у бік будинку. Ми поговорили про спорт, він розпитав про мою роботу, а потім поцілувавши в щоку, перебіг дорогу і застрибнув у тролейбус. Я тільки хмикнула на його поведінку і зупинилася на набережній, вирішивши трохи помилуватися красивим виглядом.

Взагалі я любила усамітнення з природою. Любила дихати свіжим повітрям. Та й у компанії теж було непогано, якщо тебе від цієї компанії не нудить. Бувають люди, від яких хочеться бігти. Але я з такими намагалася не спілкуватися.

Зараз би в ліс, до річки...

У голові вплила зимова історія, коли я дивом опинилася в лісі серед трьох чоловіків. Уявити можна що завгодно. Навіть назва порно нагадує. Красуня серед трьох чоловіків. Тфу ти.

― Дівчина, ви дуже красива.

Я обернулася і посміхнулася чоловікові, який зробив мені комплімент.

― Дякую.

Пройшла повільно набережною і зупинилася біля жінки, яка торгувала квітами. Я оглянула всі букети та вибрала собі піони. Красиві, ніжні та весняні квіти. Можна ж себе порадувати?

― Вам дуже йде посмішка. Дивно, що така красива дівчина сама собі квіти купує.

― Просто ще не знайшовся мій суджений. Ось сама себе і радую.

Знизала плечима і дала жінці гроші за букет.

― Дякую.

― Гарного нареченого тобі, люба.

Я посміхнулася і жмурячись від яскравого сонця пішла в бік будинку.

Настрій сьогодні гарний. Наче закохалася. Але ні, просто погода радує теплими весняними днями.

Вже вдома зателефонувала Галя. Подруга довго плювалася, лаялася і фиркала, коли нарешті назвала ім'я порушника її спокою. Максим. Мене немов струмом прибило. Ні, не конкретно від згадки про Макса, а від тієї думки, що, якщо він з'явився, значить і Гриша теж поруч. Тепер головне, щоб не заявився до мене. Я тільки-но почала спати без снів про нього, і не хочу, щоб він знову з'явився в моєму житті.

Я брешу. Брешу сама собі.

Але не хочу про це думати зараз.

― Галь, і що він хоче від тебе?

― Не знаю. Зустрітися. А мені це навіщо треба? Я що дівчинка, яку можна згадувати раз на пів року? Хрін йому!

― Не підеш?

― Піду. Висловлю йому в лоб, і між ніг коліном вмажу.

Я реготнула, присідаючи за стіл на кухні.

― Не здивована. Два рази вмаж йому. І за мене.

― Домовилися, подруга. Все, потім подзвоню, як тільки відіб'ю йому дзвіночки.

― Добре, ― знову посміхнулася і скинула виклик.

У двері пролунав дзвінок. Я нахмурилася. У гості нікого не чекала, з Галею тільки що поговорила, а з Владом домовилися зустрітися на набережній.

Серце пропустило удар і тут же пустилося в танок. У цей час могла прийти тільки одна людина, і це не мама.

На тремтячих ногах я пройшла до дверей, відчуваючи, що ще трохи та просто впаду. Давно я не відчувала подібного хвилювання. До нудоти, до запаморочення, до темряви в очах. Я боялася, побачити за дверима Грішу, боялася тому то... хотіла. Я так само боялася його там не застати. Боялася, що накрутила себе, дала надію, а його там немає.