Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"

Ніколи ще жодна людина при здоровому глузді не підходила так близько до таємниці буття — ніколи ще органічний мозок не був так близько до самознищення в хаосі, що цілковито виходить за межі форми, енергії та симетрії. Я дізнався, звідки вперше прийшов Ктулху і чому відтоді засяяла половина великих зірок. Я здогадався — із натяків, які навіть мого оповідача примушували нерішуче затинатись, — про таємниці Магелланових Хмар і сфер туманностей, про чорну істину, що приховується за давньою алегорією Тао. Мені була розкрита таємниця Доелів[46], і я зрозумів сутність (проте не джерело походження) Псів Тіндалоса[47]. Легенда про Йіга, Батька Зміїв[48], уже не була метафоричною, і я відчув огиду, коли дізнався про дивовижний ядерний хаос по той бік викривленого простору, який у Некрономіконі приховувався під іменем Азатота. Я був вражений, побачивши, як зривають покрови таємниці з жаху прадавніх міфів, які, викладені у вигляді аргументованої логічної розповіді, перевершили найсміливіші передбачення містиків античності та середньовіччя. Мене вперто підштовхували до думки про те, що перші, хто прошепотів ці страшні казки, певно, підтримували стосунки з Прибульцями Ззовні і, ймовірно, відвідували космічні сфери, які тепер запропонували відвідати Ейкелі.

Я почув про чорний камінь та дізнався про його призначення і після цього відверто зрадів, що камінь той так і не дійшов до мене— мої здогадки щодо ієрогліфів на камені виявились правильними! Попри все це, Ейкелі таки уклав мир з диявольською силою; більше того, він прагнув зазирнути в найпотаємніші куточки жахливої безодні. Стало цікаво, з ким з істот із позамежжя він мав бесіди після останнього листа до мене і чи багато було серед них настільки близьких до роду людського, як той перший посланець, про якого він згадував. Тим часом нервова напруга ставала нестерпною, мій розбурханий розум вигадував найнеймовірніші теорії щодо незвичайного стійкого запаху і дивних вібрацій у затемненій кімнаті.

Смеркалося і, пригадавши розповіді Ейкелі про попередні ночі, я здригнувся, подумавши, що і ця ніч буде безмісячною. Не подобалося і розташування будинку — поруч із порослим лісом крутосхилом, який вів до безлюдної вершини Темної Гори. З дозволу Ейкелі я запалив маленьку гасову лампу, прикрутив її так, що вона ледве світила, і поставив на книжкову полицю поруч із погруддям Мільтона; я одразу пошкодував про це, адже світло зробило напружене і застигле обличчя мого господаря, а також його руки, що безсило лежали на колінах, схожими на обличчя і руки мерця. Складалося враження, що він не має сили поворухнутися, хоча я кілька разів помічав, як Ейкелі хитає головою.

Після всього почутого я міг тільки здогадуватися, які ще важливі таємниці він лишив на завтра; однак врешті-решт мені стало зрозуміло — темою завтрашньої розмови буде його подорож до Юґґота і далі, а також можливість моєї участі у ній. Його, либонь, потішив жах, що охопив мене від пропозиції вирушити у космічні простори, бо його голова помітно затрусилася, коли мій переляк став очевидним. Потім він дуже спокійно пояснив, як людські істоти можуть здійснювати — і здійснювали вже не раз — на перший погляд цілком неймовірні подорожі через міжзоряний простір. З усього виходило, що подорожувало не людське тіло як таке, оскільки видатний рівень хірургічних, біологічних, хімічних і механічних здібностей Прибульців дозволив їм винайти спосіб переміщення людського мозку без супутньої фізичної структури.

Існував безболісний спосіб дістати мозок і зберігати решту тіла на час його відсутності. Відокремлений мозок клали у спеціальну рідину — її час від часу оновлювали — всередині непроникного для етеру циліндра, виготовленого з металу, який видобували тільки на Юґґоті. Система підведених до мозку і з’єднаних зі складною апаратурою електродів дозволяла забезпечувати найважливіші функції: зір, слух і мову. Для крилатих грибоподібних істот переміщення цих металевих циліндрів через космос було справою звичною. Вони мали змогу використовувати численні стаціонарні пристрої, здатні взаємодіяти з герметично закритим мозком на кожній з планет, на які поширювалась їхня цивілізація; як наслідок, після незначного налаштування ці переміщені інтелекти відновлювали здатність до сенсорної діяльності й артикуляції — хай навіть і поза тілом, у суто механічному вигляді — до того ж, на будь-якому етапі їх переміщення через континуум простору-часу і за його межами. Для них це було те саме, що перевозити запис і відтворювати його в будь-якому місці, де є фонограф відповідної конструкції. Успішність подорожі не викликала сумніву щодо цього. Ейкелі не мав жодних побоювань. Хіба ж їх блискуче не здійснювали раз у раз?

Тут уперше від початку розмови одна із млявих худих рук Ейкелі вказала на дальню стіну кімнати, де висіла високо розташована полиця. На ній рівненько вишикувалось більше десятка циліндрів з металу — я такого раніше не зустрічав; вони були десь у фут заввишки і трохи меншого діаметру, з трьома заглибинами у вигляді рівнобедреного трикутника на передній опуклій поверхні. Один із циліндрів був сполучений через два чи то заглиблення, чи то гнізда з двома дивними на вигляд пристроями, що стояли трохи далі. Мені вже не було потреби пояснювати їх призначення, і мене почало тіпати, як під час нападу малярії. Потім рука показала на ближній куток, де стояли якісь складні пристрої з підведеними до них дротами і штекерами; деякі нагадували ті, що стояли на полиці.

— Перед Вами чотири типи пристроїв, Вілмарте, — прошепотів голос. — Чотири типи по три функції кожний — загалом виходить дванадцять. В отих циліндрах чотири види різних істот: з них троє — люди, шестеро — грибоподібні створіння, які не можуть переміщуватись у космосі тілесно, ще двоє — істоти з Нептуна (Господи, якби ви тільки бачили, які у них тіла на рідній планеті!), а решта — вихідці з центральних порожнин надзвичайно цікавої темної зірки, що лежить по інший бік Галактики. На головному аванпості всередині Круглого Пагорба на кожному кроці стоять інші циліндри та пристрої; циліндри з мозком позакосмічних істот, органи чуття яких відрізняються від наших, це союзники і дослідники з найвіддаленіших частин Всесвіту, а спеціальні пристрої призначено для того, аби їх можливості сприймати і спілкуватися влаштовували як їх самих, так і слухачів. Круглий Пагорб, як і переважна більшість аванпостів у різних частинах Всесвіту, вкрай космополітичне місце! Певна річ, мені для експериментів передали представників лише найпростіших типів.

Тепер візьміть оці три пристрої — я показую на них — і поставте на стіл. Спочатку цей високий із двома скляними лінзами спереду, потім ящик з електронними лампами і резонатором; тепер отой, з металевим диском зверху. А тепер циліндр з етикеткою «Б-67». Підсуньте віндзорський стілець, щоб дотягтися до полиці. Важко? То пусте. Не переплутайте номер на етикетці — «Б-67». Не зачепіть новенький блискучий циліндр, який з’єднаний з двома вимірювальними приладами, — той, що з моїм іменем на ньому. Тепер поставте «Б-67» на стіл і переведіть перемикач на всіх трьох приладах у крайнє ліве положення.

А тепер під’єднайте дріт від приладу з лінзами до верхнього гнізда циліндра — ось так! Під’єднайте у такий самий спосіб прилад з електронними лампами до лівого гнізда, а дисковий прилад — до зовнішнього гнізда. А тепер